Старшокласник Дмитро закохався у свою вчительку. Настя пішла викладати одразу після закінчення педагогічного. Вона знала, що це її покликання. Хоча спочатку дівчині було незручно займати авторитетне місце серед учнів, які молодші від неї всього на 5 років.
Звичайно, що Настя одразу помітила почуття Дмитра. Він завжди уважно слухав її, сидів за першою партою і червонів, коли та до нього зверталася.
Тепер хлопець обожнював уроки української мови та літератури. До них він ретельно готувався і завжди радів, коли в розкладі вони були останніми. Адже поки усі учні поспіхом направлялися додому він повільно збирав портфель, насолоджуючись присутністю Насті.
Дмитро вдавався до хитрощів. Він заздалегідь готував питання з літератури і просив вчительку дати на них відповідь, коли вони залишалися наодинці.
Настя ніколи не відмовляла своєму учневі, але розуміла його істинні наміри. Якось вона сказала, що над одним питанням він може попрацювати самостійно і підготувати доповідь. Після цього Дмитро більше не наважувався щось у вчительки запитувати.
– Анастасіє Миколаївно, я можу провести вас додому. Нам по дорозі, – одного разу запропонував хлопець.
Так вони почали разом ходити додому. Саме на цю мить Дмитро чекав кожного дня, а коли й цих зустрічей йому стало мало, він вирішив приходити до вчительки з візитами на вихідних.
Згодом Настя зрозуміла, що також закохалася. Батьки, вчителі та учні школи помітили цю симпатію і пошепки обговорювати їхні стосунки.
На нараді керівництво школи засудило вчинок Насті. Її назвали непрофесійною та аморальною. Жодні виправдання та пояснення не змінили осудливого погляду в очах колег. Директор змусив молоду вчительку написати заяву на звільнення.
Дмитро здогадався, що трапилося, коли прийшов на урок української мови й літератури і не застав Анастасії Миколаївни. Того ж вечора він прийшов до неї і запросив на прогулянку.
– Я хочу щиро з тобою поговорити, – сказала Настя. – Нам потрібно припинити наше спілкування, адже все зайшло надто далеко…
– Настю, годі. Можливо, зараз все здається дивним і навіть божевільним, але повір, що ми назавжди будемо разом.
– Нічого не вийде. Ти занадто молодий для мене. У тебе попереду навчання й армія… І мама твоя до мене дзвонила. Одним словом, прощавай.
Дмитро ошелешено дивився вслід Насті. Він не міг повірити, що його матір до неї дзвонила. Яке вона мала право приймати рішення замість нього?
– Ми все одно одружимося рано чи пізно! – зрештою кинув Дмитро.
Хлопець хотів наздогнати колишню вчительку, але сльози на очах зупинили його. Настя не могла бачити цей прояв слабкості. Того вечора Дмитро довго сидів в парку, тому повернувся додому пізно. Наступного дня у нього піднялася температура. Він потрапив в лікарню, де пролежав кілька тижнів. Далі у нього були ступні іспити, які він мало не завалив.
Мати на колінах вмовила Дмитра більше не спілкуватися з Настею, тому він не дзвонив до неї. Хлопець пішов в коледж, а потім в армії. Потайки він розпитував знайомих про життя колишньої вчительки. Він знав, що вона працює в районній школі і нещодавно розлучилася із кавалером.
Під час служби в армії Дмитро подорослішав і змужнів. Проте увесь цей час він не забував про Настю і мріяв про день, коли вони зможуть возз’єднатися. Однак страх втратити її не покидав його. Хлопець не міг допустити, щоб кохана дівчина дісталася комусь іншому. Він наважився написати їй листа, в якому зізнався у своїх почуттях і попросив зачекати на нього.
Після цього їхнє листування тривало цілий рік. Інколи вони навіть говорили по телефону. Матері знали про це і навіть змирилися з почуттями своїх дітей.
Прийшов час Дмитрові повертатися додому. Про свій приїзд він нікого не попередив, щоб зробити приємний сюрприз.
У рідній домівці на нього чекали батьки. Після обіду та недовгих посиденьок хлопець зібрався і пішов до Насті.
Дівчина кожного дня сподівалася, що нарешті побачить Дмитра і сьогодні її мрії здійснилися. На порозі вона зустріла молодого, красивого і дорослого хлопця.
Дмитро побачив перед собою ту ж милу і тендітну дівчину, яка володіла неймовірною енергетикою та внутрішньою силою.
Хлопець міцно обійняв Настю і сказав:
– Я ж обіцяв тобі тоді в парку, що рано чи пізно ми все ж будемо разом.
Дівчина усміхнулася.
– Я з нетерпінням чекала на цю мить, – відказала Настя.
Буквально через місяць молоді відгуляли весілля. Дирекція місцевої школи була щиро здивована, що стосунки між їхнім колишнім учнем і вчителькою виявилася настільки серйозними й міцними.
А на вашу думку, чи має кохання якісь обмеження?
