Коли Олі було 9 років, дядько Семен запитав у неї:
– Олю, а ти ким хочеш стати, коли виростеш?
– Мамою! Хочу стати мамою!
– Ааа, хочеш бути вчителькою? Як твоя мама?
– Ні, просто хочу мамою стати. Просто мамою. От вийду заміж і в мене буде аж семеро дітей! – з гордістю сказала маленька Оля.
– Ооо-ля-ля, – відповів дядько Семен.
З того часу її так і називали, з сумішшю гордості та здивування.
Сама дівчинка виросла у багатодітній родині. У неї був старший брат та дві молодші сестри. Всі вони були надзвичайно дружними й завжди допомагали один одному.
Коли Олі виповнилося 19 років, вона вийшла заміж за доволі перспективного хлопця. Його звали Олег. Він працював в одному з наукових інститутів міста й мав власну квартиру. Вона була невеличкою, але для молодої сім’ї цього було цілком достатньо. З самого початку все складалося дуже добре, але потім почався період сварок й всі претензії зводилися до вагітності.
– Для чого мені дружина, яка не може спадкоємця народити? – завжди кричав Олег.
Оля завжди лише мовчки кивала та плакала. А потім казала йому:
– Коханий, може б ми з дитячого будинку дитинку взяли?
– Ти що знущаєшся з мене? Хто його знає, як там гени. Потім виросте й пити почне, або грабувати всіх і нас в тому числі. Я хочу свою дитину. Свого спадкоємця!
Через десять років, Оля прийшла додому, поставила на стіл довідку про вагітність та обручку. Вона зібрала речі й переїхала до батьків. Олег прибіг до неї в той же день, але вона відмовилася з ним говорити. Він продовжував возити їй квіти, екзотичні фрукти та якісь подарунки. А родичі ходили біля Олі навшпиньки, намагалися задовольнити всі її потреби та бажання.
Через декілька місяців батьки почали підозрювати, що щось не так. Оля зовсім не стежила за своїм здоров’ям й могла навіть дозволити собі випити келих ігристого.
– Лікар сказав, що можна. Це навіть корисно!
А Олег продовжував бігати з подарунками. Мама Олі завжди заспокоювала його й казала, що зараз в неї гормони грають, а коли народить, то все зміниться. От тільки вона не народила й навіть не збиралася. Виявилося, що Оля не вагітна.
– Ну так, попросила я у подруги довідку зробити. Хотілося хоча б якось відчути цю вагітність.
Олег розізлився не на жарт:
– Я її навіть знати не хочу, – кричав він.
Тільки дядько Семен розсміявся та сказав:
– О ля ля! Спритно ти всіх навколо пальця обвела! І правильно, нічого було в очі тикати!
Коли їй виповнилося 32, вона зустріла Ігоря. Він був самотнім батьком, виховував трьох дітей. Стосунки між ними закрутилися доволі швидко й вже за три місяці пара розписалася. Оля не раз зізнавалася, що не любить Ігоря, просто він дав їй можливість відчути себе мамою. Його діти навіть називали її так, дуже вже вона їм сподобалася. Та й сам Ігор не був закоханий. Йому не подобалася Оля як дружина, вона просто була хорошою матір’ю для його дітей.
Але через рік він сильно закохався, та так, що вирішив негайно розлучитися. Оля була не проти, але сказала, що дітей йому не віддасть. Новій молодій дружині вони були непотрібні, тому що вона хотіла своїх, а Ігор так нею захопився, що був не проти. Він продав свою квартиру й віддав частину дітей для Ольги.
– Олю, ну ти даєш! – сказав дядько Семен, який ніколи нікому грошей не позичай й дав їй суму, якої не вистачало на купівлю власної квартири. Так вони й почали жити з Ольгою. А через пів року вона познайомилася з хлопцем Василем. Він був молодшим від неї на 12 років, тільки закінчив університет. Коли Оля сказала матері, що збирається виходити заміж, то вона лише сказала:
– Може б ти не поспішала? Він ще такий молодий, а почуття дуже швидкоплинні?
Але Оля зробила по-своєму. І не пошкодувала. Жили вони з Василем доволі дружно й уже через 2 місяці після весілля, Оля дізналася про вагітність. Цього разу вона була справжньою. Вона так захопилася, що через рік народила ще одну дитину, а потім двійню! Василь виявився дуже порядним чоловіком, не злякався відповідальності й наполегливо працював. А родичі хоч і злякалися такій плодовитості та продовжили допомагати Ользі. Хтось водив дітей на гуртки, хтось одягом допомагав. А Оля була щасливою матір’ю сімох дітей.
Старші вже виросли та пороз’їжджалися. Оля виховала їх дуже добре, тому що попри те, що жили вони в різних містах, ніхто про неї не забував. Завжди намагалися допомагати, постійно подарунки надсилали.
А дядько Семен сказав:
– Олюююю! Ось це я розумію! Молодець, дівчинка! Не дарма я в тебе вірив!
Зараз у неї всі питають, чи не шкодує вона про те, що має стількох дітей, а вона з посмішкою відповідає:
– Та хіба ж можна скаржитися на те, що мрії збуваються?
Вам сподобалася ця історія?
