Валерій одружився рано. Практично відразу після виходу з дитячого будинку. Позначилося його сильне бажання мати власну сім’ю. З батьками йому не пощастило – батька не було взагалі, а мати замість сина воліла мужиків і пляшку. У підсумку мати, зловила білу гарячку, потрапила до психлікарні, а маленького Валерія відправили в дитячий будинок. Там хлопчик мріяв про те, що коли-небудь за ним прийде пара красивих і добрих людей і забере його додому.
Але, на жаль, дім у нього так і не з’явився. Але, хоч і важке у хлопчиська було дитинство, не було в ньому злоби, ріс Валерій добрим і чуйним. Багато людей цієї добротою користувалися, але він на них не ображався. Після дитячого будинку хлопець вступив на зварника в одне з училищ міста. А потім зустрів на вулиці симпатичну дівчину, на перший погляд добру і виховану.
І якось зрослося все між ними. Незабаром одружилися і почали жити у її мами. Теща, до слова сказати, Валерію попалася чудова. Прийняла хлопця як рідного. З нею і поговорити можна було і посміятися. Та й рада Поліна Романівна слушну пораду могла завжди дати. При цьому нітрохи не нав’язуючись.
Валерію після закінчення училища вдалося влаштуватися зварювальником на завод. Зняли квартирку з дружиною, трохи згодом народилася дочка Віра. Начебто живи і радій. Сім’я, яку він так бажав, у нього, нарешті, була. Але щось перестали клеїтися відносини з дружиною. Наталя перестала з ним розмовляти, на всі розпитування відповідала щось незрозуміле. І, врешті-решт, пішла, залишивши йому записку на столі і Віру на додачу.
У записці зазначалося, що Валерій – нікчемний чоловік, нічого в цьому житті не досягнув. І дочка, швидше за все виросте такою ж, тому вона їй не потрібна. Самооцінка Валерія різко скотилася вниз. Якби не теща, то, можливо, він би на себе руки наклав тоді. Але Поліна Романівна розслабитися хлопцеві не дала. Прийшла, вилаяла по-материнськи, змусила на роботу вийти (а то він тиждень не з’являвся після відходу дружини).
Віру теща взяла на себе. У садок водила, їсти готувала. Та й прала на них обох. Загалом, допомагала чим могла. І ніяк не могла літня жінка зрозуміти, чому її дочка кинула цього доброго і працьовитого хлопця. Одного разу Валерій прямо в лоб запитав, чому вона з ним так возиться, адже її донька з ним не живе.
“Але це вона з тобою розлучилася, а не я”, – сміхом відповіла теща. Подобався їй цей хлопчина, хорошим він був. Хотіла б Романівна сина такого мати, та народила дочку – вертихвістку. Вірніше, народжувала нормальну, а вертихвісткою вона пізніше стала, в процесі. Десь місяці через чотири вертихвістка ця заявилася і почала у чоловіка вибачення просити. Добрий Валерій мало не зробив цей фатальний крок. Але тут на шляху дочки встала мати. Вона просто сказала: “Синку, я їй не вірю. Обдурила один раз – обдурить і в інший. Ми тобі краще дружину знайдемо, ту, яка дійсно любити буде”. І зрозумів тут Валерій, що немає у нього тепер тещі. Є мати, добра і турботлива …
Як ви вважаєте, Валерію варто було пробачити дружині?
