“Весілля не буде!”, – це перше, що я почула від свого сина, як тільки він переступив поріг квартири.
Я гадки не мала, яка чорна кішка могла перебігти між Павликом та Юлею. Мені завжди здавалося, що син в неї шалено закоханий, як і вона в нього.
Рік тому почали жити разом, а кілька місяців тому синочок зробив коханій пропозицію руки і серця.
Відверто кажучи, Юля мені не надто подобалася, але я ніколи нічого й казати не сміла. Павло дорослий чоловік – сам знає, що робить.
– Павлику, то що ж сталося між вами? А як же ресторан, музиканти, гості?
– Мамо, нічого навіть розповідати не хочу, голодний дуже…
Неозброєним оком було видно, що хлопець дуже зморений і засмучений, тому влаштовувати допит я не стала.
Зварила синочку вареничків його улюблених, щоб бодай трішки підняти йому настрій. Павло поїв, подякував щиро, і поки ми вдвох чекали, коли ж нарешті допечеться вишневий пиріг, трохи розговорився.
– Мамо, ти навіть не уявляєш, що Юля вчудила. Вона мого Чорнилка випустила.
– Як це так?
– А ось так! Ніколи його не любила. Моє серце відчувало, що довіряти їй собаку не можна. Дав їй повідець в руки, а коли повернувся, то від мого бойового товариша й сліду не було.
– То може Юленька просто не втримала його. То ж вівчарка, як-не-як, – виправдовувала я невістку, як тільки могла.
– Хотів би я в це вірити, але не все так просто. Поки я Чорнилка шукав, моя кохана наречена встигла прибрати з квартири всі речі, які хоча б трохи нагадували про собаку: корм, миску, повідці, іграшки. Ти уяви – так хотіла позбутися нещасного, що позамітала від шерсті всю квартиру.
За словами сина Юля навіть не допомогла йому листівки для розшуку розвішувати в районі, мовляв, дуже втомилася.
– Сусіди розповіли мені, що бачили Чорнилка з якимось безхатьком, а де ж його тепер шукати?! – з розпачем в голосі продовжив син.
Я пригадала собі, що моя подруга працює прибиральницею в нашому мікрорайоні, мала б знати усіх бомжів, які тут тиняються. І я таки не помилилася…
– За описом дуже схожий на Петровича. Але він не безхатько. Просто пиячить сильно. Живе в 23 квартирі, – впевнено сказала Люда.
Павло як тільки це почув – чимдуж поспішив за вказаною адресою.
Петрович за символічну плату в усьому зізнався – кілька днів тому до нього підійшла молода дівчина, заплатила гарні гроші і попросила забрати собаку собі. Доля тваринки її не особливо цікавила. От старий і відвіз вівчарку до сестри в село.
Єдине, що хвилювало тепер Павла – це адреса жінки.
Мчав до того села мій син на швидкості світла. Приїхав, побачив свого Чорнилка – аж від серця відлягло. Павло готовий був заплатити будь-які гроші, аби пані Світлана віддала йому собаку, та жінка ні на що не претендувала:
– Він без тебе, хлопче, так затужив, що я й не знала, що з ним і робити. Не їсть, не п’є, а все на ворота поглядає – на тебе, мабуть, чекав.
Після того випадку Павло зі своїм вірним другом Чорнилком майже не розлучається, а Юлі довелося тепер збирати свої речі і забиратися геть з квартири сина.
Я пробувала вмовити його пробачити дівчині, але нічого не вийшло.
– Мамо, хіба ж таку підлість можна пробачити?!
Щирий діалог здатен розв’язати всі проблеми, які виникають в стосунках. Треба вчитися говорити відверто, ділитися своїми істинними почуттями. А підлість… Підлість ще ніколи нікому не вдавалося довго приховувати. Не варто навіть пробувати – бо ж ризик втратити найдорожчих ніколи не буває виправданим.
Чи правильно вчинив Павло?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
