“Не хочемо ми, синку, твого хорошого життя, їдемо. Сил більше немає!”

– Вони геть глузд втратили? Замість того, щоб дякувати за таку можливість вони ходять невдоволені! – не розуміла Ліда.

– Не забувай, що ти говориш про моїх батьків, – кинув Антон.

– Хіба я не правду говорю? – не вгавала дружина. – Ми для них чотирикімнатну квартиру зі всіма зручностями, а їм не догодиш. Завжди знайдуть привід для докорів! 

Після цього Антон вирішив промовчати, щоб закінчити цю розмову. Він сам помітив, що з його батьками щось не так. Раніше вони були життєрадісними, веселими, активними, а зараз все змінилося.

Син забрав їх із села в місто, щоб вони були поближче і не бідували. Грошей у нього вистачає, тому для батьків купує все найкраще. Однак вони не хотіли покидати свою хату, проте Антон наполіг. Будинок в селі залишився порожнім. 

Хлопець ще трохи подумав і вирішив, що потрібно поговорити з мамою і запитати, що трапилося.

Насправді Коля з Олею були щиро вдячними синові за допомогу. Їх абсолютно влаштовувало життя в новобудові. Новенька квартира, зелений парк неподалік, а під вікнами дитячий майданчик, звідки постійно лунає дзвінкий сміх. Та все навколо для літніх людей  було чужим і невідомим. Вони тут нікого не знали і не мали куди піти. А ще багато широких вулиць, швидкий рух, світлофори, перехрестя…Ні, не звикли до такої метушні. Тому й новенький автомобіль, подарунок Антона, стоїть без діла.

– Цікаво, як поживають наші сусіди? Мабуть, сумують за нами. А зараз і малина вже почервоніла. Як не встигнемо зібрати, то зігниє. Шкода, бо варення з нею виходить чудове, – міркувала Оля.

– Годі про це торочити, – обурився Коля. – На серці і так не просто…

– Ти також сумуєш за домівкою? Не треба було нам погоджуватися на пропозицію сина…

– Тим паче ми з ним навіть не бачимося. Живе в сусідньому будинку, але постійно зайнятий. Кожного дня у нього сотня справ. А з невісткою нема про що поговорити. Її наші розповіді про варення не цікавлять…

– Жити в місті – це не для нас. Я більше ні дня тут не можу провести, – не витримала Оля.

Саме у цей момент в гості завітав Антон. Він приніс пакети з продуктами та іншими гостинцями.

– Синку, зрозумій нас правильно, але ми хочемо повернутися в село, – одразу почав розмову Коля. – Там і природі, і город, і сусіди…

– Ну гаразд, як хочете, – не пручався син. – Тоді через тиждень я вам допоможу перевезти речі.

– А завтра ніяк? – обнадійливо запитала мама.

– Якщо ви так хочете… – погодився Антон, хоча він не розумів такого бажання батьків.

Син дивувався, що його мама з татом ходили постійно без настрою лише через міське життя в комфортних умовах. Мабуть, ніхто б у таке навіть не повірив. 

Тієї ночі Коля з Олею довго не могли заснути. Вони спакували усі свої речі і багато говорили про те, чим займуться, коли повернуться в село. Нарешті повернулася їхня життєрадісна й весела вдача.

А яке життя обрали б ви: у селі чи в місті?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector