– Зізнавайся, від кого ти завагітніла?
Матір гірко плакала, коли побачила, що у її дочки вже помітний живіт. Незважаючи на міцний характер, вона не витримала. Рано було ще ставати бабусею. Тим паче її дочка потрапила в таку ситуацію, що викликало ще більше сорому.
Батько також розлютився. Він не міг стримати емоцій, тому голосно кричав:
– Це ти винна, що не вберегла дочку! – звинувачував він дружину. – Замість того, щоб за дівку стежити вона вечорами в сусідки ляси точила!
Чоловік вже хотів дати жінці прочухана, але Дарина намагалася вгамувати його:
– Тату, годі! Мама не винна ні в чому! Не чіпай її!
– Ми зараз підемо до Галини Ігорівни. Вона нам допоможе, – раптом сказала матір. – У неї є спеціальні трави на будь-які випадки життя.
– Краще мовчи, – гаркнув чоловік.
Не просто було Іванові Федоровичу. Ні віна, ні смерть двох синів не зламали його. Та сьогодні він знесилено опустився за стіл і налив собі в чарку горілки.
– Даринко, як таке могла трапитися? Незаміжня і завагітніла! Ти хоч поясни, хто батько.
– Тату, ти лише не сварися з ним. Він хоче, щоб ми одруж…
– Це Степан? Я вб’ю його! Ти ж знаєш, що ми з його батьком найзліші вороги!
***
Та що ж вдієш? Батьківське серце значно терпеливіше й поступливіше, ніж здається, а життя – непередбачуване. Іван не думав, що цього вечора опиниться під брамою свого ворога. Ще й з якими намірами: свататися!
Він сказав коротко і ясно:
– Моя дочка носить дитину твого Степана. Треба весілля робити.
Михайло дивився то на Івана, то на Дарину. Дружина, почувши ці новини, обійняла майбутню невістку і запросила гостей до столу.
Господар лому підняв чарку і сказав:
– Вип’ємо за перемир’я, свате! Годі нам ворогувати.
***
Весілля Степана й Дарини гуляли цілим селом. Молоді щиро раділи цій події, а в батьків очі також світилися від щастя.
А як би ви вчинили в подібній ситуації?