Мама Вероніки вже давно живе одна. Наталя Дмитрівна любила займатися домашнім господарством і частувати своїх дітей смачними стравами. Однак останнім часом у неї вже зовсім не вистачає не цей сил.
Однак її дочка не любила приїжджати до матері в гості. Їй було соромно за її невігластво. Мати у неї проста сільська жінка, яка ціле життя пропрацювала прибиральницею. Їй було не до навчання і розвитку.
Після смерті батька Наталія Дмитрівна й зовсім самотньою залишилася. Вероніка інколи приїжджала до старенької, але та вже навіть говорити виразно не могла і частенько щось забувала.
Під час чергового візиту дочка почула запах горілого. Кинулася до плити, а там зіпсований обід. Вероніка одразу відчитала свою матір:
– Невже ти не можеш елементарно загріти собі їсти? У тебе більше немає ніяких справ протягом дня! Через свою неуважність ти можеш і хату спалити! – сварила дочка.
– Дитино, я ж не спеціально. Це зі мною таке вперше, – вибачалася жінка.
Старенька з кожним днем все слабла. Здоров’я у неї теж погіршилося, навіть ходити стало важко. Одного разу вона дзвонить до Вероніки:
– Доню, у мене високий тиск. Не знаю, що мені робити. Ти можеш приїхати?
– А я тобі чим допоможу? – обурилася дочка. – Викликай швидку! – різко відповіла вона і поклала слухавку.
Вероніка сама ніколи не телефонувала до матері. Вона вважала, що старенька сама до неї зателефонує за потреби.
Коли Ніна Дмитрівна зовсім перестала виходити на вулицю, то дочці довелося приїжджати до неї кожного тижня. Вона купувала дешеві продукти, прибирала в хаті і виносила сміття. Це все супроводжувалося постійними докорами та критикою:
– Я не розумію, як тобі одній вдається такий безпорядок розводити? Хіба не соромно?
Закінчувалися візити грюканням дверима без жодного слова на прощання.
Зрештою мати зовсім занедужала. Вероніка не могла постійно за неї наглядати, тому раз у два дні залишала біля ліжка їжу та воду.
Одного вечора вона приїхала пізніше, ніж зазвичай. Мати знесилено лежала з високою температурою. Дочка зателефонувала до лікаря, але його діагноз був невтішним. Тоді Вероніка почала гірко плакати.
Ніна Дмитрівна марила в гарячці. Вона розповідала про те, що скоро повернеться до своїх батьків.
Вероніка не відходила від матері до самої її смерті.
Після похорону дочка почала часто навідуватися на гріб матері.
– Як мені її бракує, – бідкалася вона подрузі. – Я згадую, як ми весело проводили разом час. Вона була для мене найріднішою та найближчою.
Подруга дивувалася почутому і не розуміла, що трапилося з дівчиною.
Та вона забула про все, що відбувалося останніми роками. У її памяті залишилися лише приємні спогади. А про те, що вона так нехтувала матір’ю, Вероніка зараз дуже жаліє.
А ви цінуєте своїх рідних та близьких?
