Сьогодні я була свідком скандалу в манікюрному салоні.
Жіночка кричала і крила матом увесь персонал. І клієнти все чули, діватись було нікуди.
Виявляється, декілька місяців тому вона робила тут манікюр, майстер порізала її. Поріз запалився і почав наривати. Стався сепсис і вона мало не залишилась без руки. Жінка витратила купу грошей на лікування і тепер прийшла в салон просити відшкодування. Ну як просити..Вимагати.
Адміністратор ніяких виплат жінці давати не збирався. Просив довести, що вона робила манікюр саме у їхньому салоні та питав в якого майстра.
Та пані не могла йому на це відповісти. В цьому і була фішка салону. Усі співробітниці приблизно однакової зовнішності. До того ж працюють у масках та шапочках. Не впізнаєш.
Я в принципі задоволена цим салоном, ніколи не виникало жодних непорозумінь. А я ходжу сюди уже майже три роки. Щоправда, роблю тут лише педикюр.
Мені подобається, що тут кожного разу тобі попадаються різні майстри. Це позбавляє необхідності вести задушевні розмови з манікюрницею. Я хоч і комунікабельна людина, але цього дуже не люблю.
У мене уже був такий досвід. Перший, так би мовити. Це було ще дуже давно. Як тільки почала розвиватись сфера манікюру. Я ходила до такої жіночки хохотушки. Маленька така, проте з пишними формами. Вона брала недорого і працювала поруч з моєю роботою. Хоч займалась цим ремеслом вона непрофесійно, лак покривала криво, інколи його було забагато або замало, задирки залишала, та я була невибагливим клієнтом. Зробила, та зробила. Мені подобалось.
Та згодом Олена переїхала в інше місто, одружилась з якимось чоловіком і жила у нього. Лише за декілька років вона повернулась у рідне житло. Розлучилась з тим мужичком і почала знову робити манікюр.
Я прийшла до неї. Ми розмовляли, за стільки років купу всього сталось. Розповіла їй, що вийшла заміж за чоловіка, який мав дітей і був одружений.
Як я отримала прочуханки тоді від Олени, аж пошкодувала, що поділилась цим з нею.
Вона почала читати мені нотації з висоти прожитих років. Що так робити не можна, мене Бог покарає і тому подібне. Дослівно уже не пам’ятаю. Пам’ятаю лиш, що вийшла з дивним відчуттям занепокоєння і суму.
Я, звісно, і без неї знала, що це нехороший вчинок. Але і у сім’ї чоловіка не усе було так гладко. З дружиною вони давно скандалили і життя у них би не було. А ми зараз щасливі . І з дітьми ми він бачиться і спілкується. Я нічого не маю проти.
Та я вирішила, що нею виправдовуватись і почувати себе винною перед своїм майстром манікюру.
Більше я до Лени не ходила.
Лиш згодом, коли вона мене випадково вона побачила на вулиці з чоловіком і дитиною, раділа, що у мене все добре. Та я пам’ятала її слова. Осадок на душі залишився..
Тому після цього я намагаюсь тримати дистанцію з майстрами манікюру. Не бачу сенсу в пустих розмовах.. Та й я краще цей час відпочину і помовчу.
Тепер мені цікаво чи таки виплатили компенсацію тій жіночці з травмою. Педикюр мені доробили і я пішла, не дочекавшись вирішення.
А у вас були непорозуміння з майстрами манікюру?
