Я була єдиною донечкою в сім’ї. Звичайно, що моє дитинство було безтурботним. Бабуся з дідусем завжди балували мене та виконували всі мої побажання. Я навчалася в приватній школі, займалася з хорошими репетиторами. Моя бабуся та дідусь жили в Одесі, щоліта я приїжджала до них на канікули, гуляла біля моря, насолоджувалася теплими дням. Я завжди думала, що так буде завжди, але все змінилося в один момент…
Моя мама завагітніла. Всі були здивовані, оскільки ніхто на таку подію навіть не розраховував. Всі одразу почали її вітати, вся увага була сконцентрована виключно на ній. Коли на УЗД показало, що народиться хлопчик, то сім’я немов з глузду з’їхала. Тоді я дізналася, що у тата була заповітна мрія – син.
Як тільки на цей світ з’явився мій рідний брат, то вся увага і любов була віддана йому. На мене більше ніхто не звертав уваги. Мовляв, ти вже доросла дівчинка, можеш зі своїми побутовими проблемами справлятися самотужки. Тепер я повинна була ще й мамі по господарству допомагати. Про різноманітні гуртки мені прийшлося забути, тепер всі гроші витрачали тільки на молодшого брата. Мама часто почала зганяти на мене свою злість. А я мовчки терпіла і розуміла, що занадто рано подорослішала.
Бабуся з дідусем не могли дивитися на те, як до мене почали ставитися, тому одного разу просто приїхали, зібрали всі мої речі та забрали мене в Одесу. Приблизно сім років я прожила в Одесі.
За весь цей час мої батьки зателефонували мені лише двічі! Напевно просто вже подумки вирішили для себе, що вони мені більше не потрібні, бо я тепер живу з бабусею та дідусем. Гаразд, з цим я теж змирилася. Тільки ось образа на них залишилася на все життя.
З бабусею мені було дуже спокійно, правда останнім часом дідусь став часто хворіти, йому потрібен був постійний догляд. Часто доводилося заощаджувати, тому що його ліки були дуже дорогі. Але, на жаль, нам його врятувати не вдалося. Господь знає, коли і кому настав час.
Бабуся не змогла витримати такого горя і незабаром теж пішла з життя… Важко було усвідомлювати, що втратила одразу двох важливих для мене людей. Свій будинок вони залишили мені в спадок.
Але на цьому історія не закінчилася. Одразу з’явилися мої батьки і стали вимагати в мене половину. Мама сказала, що по праву половина будинку належить братові. Запропонували також альтернативний варіант: продати будинок і віддати частину грошей їм. А я не збираюся цього робити. Чому для моїх батьків все вимірюється грошима? Мама повідомила мені, що піде в суд.
Мені дуже боляче. Не можу зрозуміти, чому батьки після народження мого молодшого брата, зовсім забули про мене.
Як ви вважаєте, чому батьки так вчинили з дівчинкою?
