– Юлю, пробач, але йду від тебе. В мене з’явилась інша жінка. Я не знаю, як так сталось, я вже й забув те відчуття закоханості. А з нею відчув. Розумієш? Я відчуваю, що ми створені один для одного, хоч ми тільки три місяці разом.
Юля мовчала і слухала, що говорив її Івасик. Її перше кохання, її єдиний чоловік.З іншою..Закоханий.. Вона й не знала, що сказати і як взагалі реагувати.
– Я квартиру тобі залишу, але машину заберу собі. Син на уже дорослий, думаю, він нас зрозуміє. Але на розлучення я подам. Яна хоче пишне весілля.
Тут Юля уже ледве стримувала сльози.
– Скільки їй років?
– Тридцять один буде у квітні
На молоденьких потягло? Івану було 47 років, а Юлі виповнилось 45. Коханку була молодою у порівнянні з нею.
– Не ображаюся, Юлічко. Зрозумій, ми з тобою дуже давно, ще зі школи. Почуття згасли, вже не має того вогника, що колись. А вона – промовив чоловік заворожено – Запалила мене знову..
– Я зрозуміла. То іди до своєї запальнички. Тримати тебе не буду. Збирай свої речі. Документи тобі підпишу.
Іван навіть трохи здивувався. Він думав, жінка влаштує йому істерику, почне плакати, кричати, а тут так спокійно. Все-таки 25 років разом, а вона його так легко відпустила.
Чоловік зібрав речі, все ще очікуючи на якісь емоції від дружини, але вона зачинилась в іншій кімнаті і не виходила до нього.
Юля усвідомила. Від неї пішов чоловік. Не стрималась і розридалась.
Вона закохалась в Івана, коли їй було 15 років. Зовсім юна ще. Він був високим, чорнявим, з довгим чубчиком. А жартівник який! Уся увага завжди була прикута до нього.
Багато дівчат задивлялись на хлопця, але вибрав він Юлю.
Символом їхнього кохання був місяць. Вони любили дивитись на нього і мріяти. Пара склала угоду: коли вони не разом, дивитись на місяць – тоді їхні душі з’єднаються.
Після школи вони разом вступили в інститут, жили в сімейному гуртожитку. Мабуть, то були найвеселіші роки, хоч і важкі. Тоді ж народився Артем, їхній син.
Роки ішли. Вони придбали свою квартиру, машину, мали хорошу роботу, син уже виріс. Що ще треба? Живи і радій. А йому, бач, вогню мало!
Юля розуміла, що їй доведеться навчитись жити самій. Ну нічого, більше приділятиме часу собі коханій: на шопінг чи з подругою зустрітись. Син одружиться, онуки підуть, няньчитись з ними буду.
Через декілька тижнів тепер уже колишній чоловік зателефонував:
– Юлю, нас розлучили. Тепер ти вільна жінка. Я от що хотів спитатись: я Артема на весілля покличу, ти не проти?
– Твоя справа. Він дорослий, нехай сам вирішує куди йому іти.
“У 45 життя тільки починається, хіба не так усі говорять?” – заспокоювала себе Юля. А в думках ехом відбивались слова: “тепер ти вільна жінка”. Вільна і самотня…
Юля записалась в спортзал, ходила в басейн. Змінила зачіску. Покращала, помолоділа на 10 років. І не впізнати! Якось на вулиці зустріла Івана:
– Юлічко! Не впізнав тебе! Багата будеш! Як поживаєш?
– Чудово! Ось на йогу іду. А ти?
– Та теж непогано. Яна народити скоро має, донечку чекаємо. О тільки Артем говорити зі мною не хоче. Ти б поговорила з ним, бо мене він слухати не хоче. – зажурився чоловік.
– Ну з дочкою – вітаю! А з сином, будь ласкавий, розбирайся сам! – відрізала Юля і швидким кроком пішла подалі від чоловіка.
Їй не дуже хотілось бачити Івана. Неприємний осад залишився після зустрічі. Настрій зіпсувався. Вже й на йогу не хочеться. Дочку чекає. Юлю мріяла про донечку, та завагітніти вдруге ніяк не виходило. А молода дружина подарує йому, те чого вона не змогла…
Прийшла зима. Юля сиділа під теплим пледом, грілась і дивилась у вікно на лапатий сніг. На небі світив великий повний місяць. Івасика згадала. Клятву їхню. Та це було так давно..
Аж ось дзвінок. Так не буває! Іван дзвонив.
– Юлю, ти місяць на небі бачила? Такий красивий! Тебе одразу згадав.
– Бачила – усміхнулась жінка – Я теж.
– Можна до тебе приїхати?
– Можна..
Іван приїхав з тортом та пляшкою шампанського. Юля нічого не питала. Чоловік говорив сам безупину.
– Вона зовсім чужа мені. Після весілля взагалі іншою стала. Ми на все дивимось по-різному. І дочка..Дочка не моя. Використала мене Яна. Заміж за мене вийшла уже вагітною від свого хлопця колишнього. І зараз повернулась до нього. Я не бачив цього.
Валера приніс торт і ігристе. Іра нічого не питала, Валера говорив і говорив, без перерви.
-Розумієш, вона чужа якась… Виявилося, що у нас різні погляди на все. Після весілля вона стала нестерпною. І дочка… Вона не моя. Саша виходила за мене, будучи вагітною. Вона посварилася зі своїм хлопцем, і зустріла мене, потім дізналася про дитину. А тепер, Саша почала спілкуватися з батьком дитини, і я пішов від неї, нехай живуть.
Юлю, кохана моя… Який же я був дурень, коли думав, що знайду щастя в чужій жінці… Ти моя доля…
– Це уже не важливо. Ти поруч, а не головне. Давай краще дивитися на місяць і мовчати…
Чи правильно зробила Юля, що пробачила зраду чоловіка і прийняла його назад? Ви б змогли на її місці вчинити так само?
