Зі свекрухою мені вдавалося ладнати. Звісно, не обходилося без зайвих дорікань і критики в мою адресу, але Валентина Миколаївна ніколи не дозволяла собі чогось такого, що виходило б поза рамки здорового глузду. Аж поки не зустріла його…
Ми з чоловіком жили в моїй квартирі, яка дісталася мені у подарунок від батьків. Вона була вже старенькою, тож потребувала капітального ремонту. Свекруха ніколи не втомлювалася мені нагадувати про те, що моєму татові вартувало б замислитися про нові меблі, нові вікна для нашої домівки. Мене це жахливо дратувало, бо випрошувати у батьків грошей я не збиралася.
– Чому б вам не допомогти синові і не зробити ремонт з власної кишені? – спитала я, зібравши усю свою волю в кулак.
Валентина Миколаївна навіть відповісти нічого не могла. Я в жодному разі не чекала від неї ніякої матеріальної допомоги, бо добре знала, що її нещодавно звільнили, а на таку маленьку пенсію виживати було надзвичайно складно.
Тож коли Петро підійшов до мене і сказав, що вирішив віддавати частину своєї зарплати матері, я не посміла заперечувати йому. Як я можу?
Кожного місяця свекруха отримувала від сина 5 тисяч гривень. Її щастю не було меж. Тож вона на радощах пообіцяла нам, що буде тепер у всьому допомагати, як тільки щось знадобиться.
Якою я була здивованою, коли Валентина Миколаївна знайшла собі роботу, для того, аби довго не сидіти на шиї в молодої сім’ї:
– Скоро дітки у вас з’являться. Треба й мені навчитися раду собі давати.
Хоч Петро не перестав ділитися з мамою власними коштами, але на душі стало спокійніше від того, що в неї є тепер власна копійка. За роботу диспетчера на телефоні багато не платять, але, як не крути, матеріальна підмога є.
Невдовзі свекруха здивувала нас іще одним своїм рішенням: вона тепер житиме не сама, а з кавалером. Павло Степанович – дуже благородний чоловік, тож після нещодавнього розлучення йому довелося залишити квартиру колишній дружині, через що фактично опинився на вулиці.
Зачарована свекруха, не вагаючись, вирішила прихистити його в себе. Ми з Петром раділи, що його мама так успішно влаштовує власне життя, залишається активною та ініціативною. Хто ж знав, що за це і ми, і вона так дорого заплатимо у недалекому майбутньому?
В цей час у мене народилася донечка. Перші 3 роки я провела з нею в декреті, а потім зрозуміла, що хочу повернутися на роботу. Та й гроші зайвими не будуть.
Ми з чоловіком влаштували Яринку в чудовий садочок, їй там дуже подобалося. Але ідилію було зіпсовано тоді, коли маленька захворіла.
Я не могла залишатися з донькою, бо готувала на роботі дуже важливий проект. Тоді Петро запропонував попросити його маму посидіти з онукою.
Валентина Миколаївна з радістю погодилася. Вона чемно приходила 3 дні, а на 4 не з’явилася. Я нервово витріщалася на годинник, очікуючи приходу свекрухи, але коли мені зателефонував Павло Степанович, я зрозуміла – вона не прийде:
– Моя кохана вам не нянька. Хочете, аби вона сиділа з вашим дитям – платіть нам гроші, або вчіться давати собі раду з дитиною без бабусиної допомоги.
Я була дуже неприємно здивована. Все таки Яринка не чужа дитина для Валентини Миколаївни! Невже рідна бабуся готова брати гроші за турботу про онуку?
Я зрозуміла, що постійно відпрошуватися з роботи, аби посидіти з донечкою мені не вийде, тож вирішила попросити літню жінку, яка жила з нами по сусідству, щоб вона дивилася за малою за невелику плату. Ірина Василівна одразу погодилася. Вона дуже гарна людина, тож я їй довіряла, як самій собі.
Коли я розповіла чоловікові про телефонний дзвінок, він прийняв рішення, що більше не буде надсилати матері гроші з власної зарплати. Але миритися з цим вона не хотіла.
Зателефонувала наступного ж ранку після того, як зрозуміла, що син не надіслав 5 тисяч на її картковий рахунок. Скаржилася, що ми вчинили дуже безвідповідально, бо залишили обох пенсіонерів без шматка хліба.
З’ясувалося, що обранець свекрухи – той іще альфонс. Звільнився з роботи, нову навіть не шукав, тільки й чекав, що жінка приноситиме до хати не лише власну зарплату, але й гроші Петра.
Добре, що мій чоловік вирішив не піддаватися на маніпуляції матері і відповів:
– Ми, мамо, не твої няньки. Тому нічого тобі не винні. Вчися давати собі раду з чоловіком без нашої допомоги.
Шкода нам, звісно, залишати свекруху без зайвої копійки, але треба ж було її якось провчити.
Чи правильно молоді люди вчинили з жінкою?
