Олеся не знала, що її чекало далі, але вона йшла чим раз ти швидше, боялася, що її доженуть.
Загорнула крихітку міцніше у плед і пішла через ліс.
Олеся згадувала, як все добре починалось. Слова любові, обійми, палкі поцілунки, ночі з коханим. І за декілька місяців вона дізнається, що вагітна.
Максим обіцяв їй зірку з неба, казав, що вони завжди будуть разом. Гуляючи вулицями села, вони мріяли закінчити школу, вступити в університет, одружитись. Все було чудово у їхніх планах.
Та реальність виявилась дещо іншою.
Олеся прибігла до Максима зі звісткою про вагітність.
– Ти що збожеволіла? Яка дитина? Я ще школу не закінчив! У мене немає професії. Роботи немає теж. На що ти жити хочеш? Олесю, нам потрібно позбутись цієї дитини – відповів їй коханий.
Олеся не вірила своїм вухам. Її Максим сказав таке, що не вкладається у голові. Позбутися…А як же довго і щасливо разом? Перша перешкода і він втікає від відповідальності.
Незабаром став помітний живіт. Уже й батьки почали розпитувати дівчину. Вона зізналась, усе розповіла мамі, була з нею чесною.
Мама пообіцяла, що усе буде добре. Народить.
Ось настав день пологів. Олеся змучена, вони проходили важко. Просить дати їй сина на руки, а їхню зустріч все відкладають. Вона випадково підслухала розмову медсестер.
– Та ніби заснула..Завтра за немовлям прийде мама Олесі і відвезе його у дитбудинок сама.
– Так..Тілько от як Олесі сказати, що син її не вижив. Такий стрес для дівчинки. А вона ще така маленька..
Олеся не змогла вже заснути після почутого. Вона не чекала ранку. Одяглась, забрал сина і втекла з лікарні. Вона не знала, що їй буде за це. Та вона нікому не хотіла віддавати свого синочка. Свою кровиночку.
Недалеко за лісом жила її бабуся у невеликому будиночку. Дівчинка прибігла до неї, шукати прихистку.
– Я нікому не дам вас образити! Не плач, моє серденько. Все буде добре.. – заспокоїла Олесю бабця.
Чи зможе впоратись з труднощами Олеся?
