Нещодавно моєму синові подарували дуже дорогу книгу. Сама б я її, можливо, і не купила. Вона коштувала близько двох тисяч, щоб ви розуміли.
А така дорога вона через те, що в ній багато 3Д елементів, які доволі складно виготовити.
Розвороти справді приголомшливі, і я, і синочок в захваті. Так ось недавно до нас в гості зайшла моя подруга, з якою я здружилася в дитячій поліклініці. В нас була одна спільна тема – материнство.
Часто ми разом виходимо гуляти з дітьми, а цього разу я запросила їх до нас додому. Посиділи, поговорили, випили чаю. А коли вони вже збиралися йти, я помітила, що її син намагається поцупити з собою ту саму книжку.
Я сказала, що це книга Сашка, на що його мати відповіла, що Саша їм дозволив взяти її почитати. Швидше за все Саша обіцяв це тоді, коли я була зайнята молодшою дитиною. А Сашка у мене – пацан добрий, ось відразу і погодився.
Я вирішила забрати книгу і не давати «додому почитати». По-перше, читати там особливо нічого, дуже мало тексту, по-друге, я прекрасно знаю, що цей Вітя не така акуратна дитина, як мій Саша.
Саша ридає над кожною маленькою зіпсованою і зігнутою сторінкою в цій книжці, я уявляю, в якому стані вона до нас повернулася б, і в якому стані був би Сашко.
Тому я відібрала у Віті книгу і сказала, що ми її нікому не даємо. Але я сказала, що він може приходити до нас з мамою частіше і читати її тут, у нас. Але мати його образилася.
Вона вирвала книгу з рук дитини, кинула її нам на стіл, зібралася і пішла, грюкнувши дверима. От не істеричка ?! А я таку людину впустила до себе додому, посадила зі своїми дітьми за один стіл. Добре, що все це сталося зараз, а то дружила б я з нею Бог знає скільки часу …
Як ви думаєте, треба було вмовляти її залишитися і намагатися налагодити ситуацію?
