У Антоніни Петрівни єдина дитина у родині – донька Іринка. Вона нещодавно розлучилася зі своїми чоловіком та переїхала жити до матері:
– Я просто вже втомилася. Ми майже 5 років прожили, а він жодного разу не допоміг. Я бачила, що йому байдуже на мене та малюка. Після роботи дивився футбол, а в сама поралася по господарстві, хоча також втомилася! Зібрала речі. Не жалію, що кинула його, вже написала заяву на розлучення. Краще буду сама, ніж з таким тягарем.
Дійсно, Петрові було байдуже на рідну дитину та жінку. Після весілля вони жили на орендованій квартирі, чоловік перебивався тимчасовими заробітками, тому родину забезпечувала Іринка. Однак, найбільше їх розлученню раділа Кіра Василівна – свекруха. Вона з першої зустрічі не полюбила молоду невістку, всіляко відмовляла сина від весілля. Навіть до онука на день народження не прийшла.
Пані Кіра мала велику трикімнатну квартиру в елітному районі міста, каталася на дорогій іномарці з салону, мала приватний бізнес – магазин одягу. Тому можна сказати, що Петро народився при грошах. З дитинства звик отримувати все бажане та найкраще. Мама купувала йому дорогі телефони, фірмові речі та ще платила за навчання. Тому після розлучення Петя повернувся до матусі під крило – нехай вона далі з ним няньчиться. Зараз часто зустрічається з друзями у барі або нічних клубах, відпочиває закордоном та , звісно, що ніде не працює.
А Іринка зараз живе з матір’ю у невеликій двокімнатній квартирі на околиці міста. Зранку встає, відводить малюка до садочку та біжить на роботу у лікарню, працює там санітаркою. Інколи приходить до сусідок тиск поміряти чи укол зробити за гроші. Пані Антоніна вже на пенсії, отримує мізерну виплату. Та і зарплата у Іри маленька – всього 5 тисяч, ледь на комунальні послуги та продукти вистачає.
Нещодавно бабуся зустріла свою подругу та почали розповідати про останні новини з життя:
– Я вчора поїхала у магазин, треба було молочка купити, хліба, гречки. І на касі зустріла колишню сваху. Дивлюся – а там у візочку стільки продуктів. Вино, лосось, ікра, сир з пліснявою, фрукти та різноманітні делікатеси. А вона зі мною навіть не привіталася, одразу пішла на іншу касу. Ми тут кожну копійку рахуємо, а вона з сином на широку ногу живе. – скаржилася пані Антоніна.
– Можливо, ти надто прискіплива до неї?
– Ні. Знаєш, подруго, колишній зять навіть аліменти не виплачує, адже ніде не працюю. Звідки тоді йому гроші взяти? Але щосуботи у ресторані з друзями відпочиває. Моя Іринка вже на роботі додаткові зміни просить, бо грошей не вистачає. А скоро онука до школи треба зібрати, ранець купити, форму вибрати, олівці, фломастери. Ох, важко мені!
– Нехай тоді свекруха аліменти замість сина платить.
– Я дізнавалася у адвоката, таке цілком можливо. Тим паче, що все на нашій стороні. Адже це її рідний онук!
Що б ви робили на місці Іринки та пані Антоніни? Хто не правий у цій ситуації?
