Красуня Ліза ледь не плакала. У неї геть нічого не виходило. Часу залишалося обмаль, а її екзаменаційний білет і досі був пустим.
Це помітила Аня. Її завдання вже давно були вирішені.
– Що трапилося? Тобі допомогти? – запитала вона у сусідки.
За таких умов і почалася дружба дівчат. Важко було збагнути, що їх об’єднувало, бо одна була шибайголовою, а інша старанною відмінницею. Втім…
Попри цікаве знайомство, надалі ні Аня, ні Ліза не використовували одна одну задля власної вигоди. Вони й справді час від часу ділилися тим, що мали, але це було винятково з душевної щедрості. Аня допомагала знайомій з навчанням, водночас захоплюючись її неймовірною вродою та харизмою. А остання вчила дівчину бути жіночною. Обидві розуміли, що найсильнішою зброєю є саме гармонія внутрішнього та зовнішнього. Тільки розвиваючи обидві сторони, можна досягти успіху. Тому подруги прекрасно доповнювали одна одну, при цьому не відчуваючи тиску чи обмежень.
Подібна ідилія тривала до середини четвертого курсу, допоки у їхній групі не з’явився новенький студент. Кожна дівчина курсу впадала за Олексієм. Якщо й існував еталон чоловічої краси та мужності, то представниці слабшої статі вважали таким саме цього юнака.
Але найбільше дивувало одне: усі ті, хто до нестями був закоханий в Олексія, проходили повз його увагу. Молодика цікавила винятково Аня. Та сама відмінниця, яку більшість вважала сірою мишкою. Шокованою була й сама панянка, бо досвіду спілкування з чоловіками не мала.
– Лізо, що ж мені робити? Він мені так подобається… Але, коли Олексій поруч, то як як дурненька. Навіть слова сказати не можу.
– Смішна ти. Думаєш ти йому справді подобаєшся?
– А хіба ні?
– Хах, кумедна. Ти йому точно потрібна тільки заради вигоди. Усі ж знають, що ти розумниця, тож і йому твоя допомога знадобиться.
Аня розгубилася. Невже її подруга мала рацію?
– Гаразд, будемо відвертими, ти можеш сподобатися хлопцеві, але точно не такому як Олексій. Він не для тебе. Забудь про нього.- Ліза понизила тон, але знайома у відповідь тільки відмахнулася.
Попри усі переконання коліжанки, Олексій продовжував спілкуватися з Анею, навіть не прохаючи нічого взамін. Тож дівчина часом навіть замислювалася, чи бува, не дурила її знайома. Раптом вона таки варта уваги цього молодика?
Але одного дня все припинилося. Юнак не те, що розмовляти, він дивитися у бік знайомої перестав. Остання не могла зрозуміти, що ж коїться, доки одна з її одногрупниць не пояснила ситуацію.
– Розумію, що не моя справа, але мовчати теж не можу. Я випадково почула розмову твоєї подруги Лізи з Льохою. І знаєш що? Вона сказала йому, що ти спиш заради оцінок з деканом.
Раптом все стало на свої місця. Так ось чому Олексій почав поглядати на Аню з такою огидою.
– Думаю, скоро вони взагалі зустрічатися почнуть…- додала співрозмовниця.
Остання ніби й справді напророчила майбутнє, бо через деякий час Ліза та Олексій уже були разом.
Аня була неймовірною злою через підлість знайомої. Вона розуміла, що програла бій, але ж попереду була ціла війна. Дівчина хотіла помститися тим, у чому і справді була дуже сильною. Думка підставити Лізу не покидала її голову.
“Сказати, що вона купила курсову? Чи розказати про те, що реферат скопійований з минулорічної роботи? А, може, про шпаргалки розповісти?” – постійно маячила перед очима Ані, але нічого зробити вона так і не змогла, бо не розуміла, чим же тоді вона була б кращою за підлу Лізу.
А через пів року горе почало забуватися. Аня познайомилася з молодим аспірантом і всі проблеми заховалися глибоко у пам’яті. Іван і справді кохав дівчину й постійно говорив їй настільки прекрасні слова, що та навіть боялася в них повірити. Але минав час і юнак довів щирість своїх почуттів… Тож Аня наважилася йому повірити.
Через декілька років мало хто із колишніх однокурсників зміг би впізнати відмінницю групи. Тепер Аня була щасливою дружиною Івана, якому вдалося відкрити у ній природну красу та жіночність одним лише ставленням до дівчини. Зараз ішлося вже про впевнену та успішну Анну, які вдалося самостійно поєднати в собі гармонію внутрішньої та зовнішньої краси.
– Я не піду на зустріч випускників. – заявила вона чоловікові, коли отримала запрошення на торжество.
– Чому? У тебе ж усе гаразд. Ти успішна і красива жінка. Ти взагалі єдина з курсу закінчила університет на червоний диплом. Сходи. Відпочинеш.
– А як же Ліза?
– А що Ліза? Ти сама казала, що її відрахували. Вона навіть четвертого курсу не закінчила, тож, напевне, навіть не прийде. А якщо і буде, то хто змушує тебе з нею спілкуватися?
Ліза таки прийшла. Вигляд у неї був доволі хворобливий. Від колишньої вроди майже й сліду не лишилося. Жінка просто сиділа поодаль усіх і зневажливо поглядала на старих знайомих.
А ось Олексій геть не змінився.
– Потанцюємо, Анно?
– Залюбки.
– Ти вибач мені за минуле. Я тоді дурниць наробив. Повірив Лізі і зопалу з нею зійшовся. Але зараз розумію, що робити тоне не слід було. Але що вже вдієш. Ми з нею одружилися, знаєш? Двійнят маємо, тож діватися мені нікуди.. Так інколи собі відпочинку на стороні шукаю. А ти, до речі, як? Як твоє життя склалося? Що сьогодні ввечері робиш?
– Я прекрасного чоловіка маю, Олексію. І не лише на цей вечір, а на все життя. Минуле вже давно забулося, а за танець спасибі.- мовила Аня і, посміхнувшись знайомому, пішла до свого столика.
На душі було легко та спокійно. Добре, що вона не мстила подрузі, бо життя саме вернулося тій бумерангом.
Чи бували у Вас конфлікти з подругами?
Як вдавалося їх залагодити?
