Нещодавно мама мені зателефонувала і сказала, що мені прийшла якась спадщина, і треба приїхати додому, щоб оформити всі документи. Я була ошелешена, коли дізналася, що Ніна Карлівна, яку я не бачила майже 20 років, записала свою шикарну трикімнатну квартиру в центрі міста на мене

У мене було складне дитинство. Батька не стало через його надмірну любов до алкоголю, тому нас виховувала лише матір. Жили ми бідно. Інколи навіть не мали що їсти. Саме тому я з малечку мріяла поїхати з села і досягти значних висот.

Одразу після випускного в школі я вступила в університет. Мені дали гуртожиток, де я поселилася. Ніна Карлівна була однією з тих дам, які сиділи на вході в будівлю і перевіряли перепустки. Хоча вона відрізнялася від усіх своїх співробітниць вишуканими манерами та елегантним виглядом.

Ми з нею почали спілкуватися і я зрозуміла, що вона — цікава жінка. У неї не було дітей, а чоловік кілька років тому пішов до іншої. Та Ніна Карлівна була настільки мудрою, що я тільки й чекала зустрічі з нею.

Одного дня вона не вийшла на своє чергування. Ніхто не знав, що з нею трапилося. Я знайшла її адресу і вирішила поїхати перевірити, чи все гаразд. Піднялася на потрібний поверх і помітила, що двері її квартири відчинені. Зайшла всередину і побачила, що жінка безпомічно лежала на дивані. Я викликала швидку, а лікарі згодом сказали, що якби не я, то все могло б закінчитися трагічно…

Коли я тоді навідалася в гості, то не могла не помітити в яких розкошах живе Ніна Карлівна. Я не розуміла, навіщо їй ця робота в гуртожитку, тому вирішила поцікавитися прямо. Та жінка сказала, що ходить туди не заради зарплати, а заради спілкування з іншими людьми, що лікує її від самотності. А грошей у неї вдосталь від заможних родичів в Німеччині.

На той момент жінці виповнилося 60 років, хоча на вигляд ніхто б стільки не дав. Після закінчення навчання, я покинула гуртожиток, обмінявшись з Ніною Карлівною адресами і номерами телефонів.

Згодом я вийшла заміж і почала жити на орендованій квартирі в місті. Через деякий час у мене народилося двоє дітей. Доводилося встигати і на роботу ходити, і за дітьми доглядати, і побут вести, ще й за матір’ю в селі дивитися. А чоловік досить того, що ніколи ні в чому мені не допомагав, ще й після 10 років спільного життя пішов до іншої.

Щоб звести кінці з кінцями, мені довелося повернутися в село. З ранку до ночі я проводила на роботі, а матір тим часом сиділа з дітьми. Синові було вже 9 років, а доньці — 6. Зрештою такий темп життя змусив мене наважитися виїхати закордон. 

Я поїхала на заробітки в Португалію, де знайшла нормальну роботу. Зароблені гроші відсилала дітям. Там я зустріла Михайла. Він народився в Україні, але з дитинства живе на чужині. Переїхав туди разом з батьками. 

Між нами було 3 роки різниці. Ми обоє були розлучені і самотні. Наші романтичні стосунки закінчилися тим, що ми з’їхалися. Потім я вирішила забрати до себе дочку. Знайшла їй школу. Вона почала активно вивчати мову. Та Михайло був проти такого рішення. На його думку, дочка нам заважала.

Дійшло до того, що мені довелося вибирати і я стала на бік своєї дитини. Ми переїхали на окрему квартиру. Тоді почалися труднощі. Грошей ледь вистачало на прожиття, тому додому нічого було відсилати.

Раптом матір подзвонила до мене з новинами про те, що я отримала якусь спадщину. Мені терміново потрібно було приїхати і оформити необхідні документи. Виявилося, що Ніна Карлівна, з якою ми 20 років не підтримували зв’язок, переписала на мене свою трикімнатну квартиру. Була ще записка, в якій вона дякувала за те, що я її врятувала.

Добро сторицею повертається! Тепер я в цьому навіть не сумніваюся. Я щаслива, що у мене з дітьми тепер є шанс на щасливе майбутнє. 

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: