Як тільки я познайомилася із майбутньою невісткою, то одразу зрозуміла, що в нас будуть проблеми. Перше, що Зоя запитала, переступивши наш поріг, було: У вашій квартирі мало місця. Як ми тут всі розмістимося?”.
Мені не хотілося з самого початку псувати стосунки з дівчиною, тому я намагалася бути максимально лояльною Зрештою, молоді одружилися і Зоя переїхала до нас. В одній кімнаті жили ми з чоловіком, а в іншій – діти.
Усі мої переживання здійснилися. Невістка справді мала складний характер. Вона постійно була всім незадоволена і любила дорікати. Натомість син дуже спокійний за своєю натурою і ніколи навіть голос не підвищував на дружину.
Між мною і Зоєю не було порозуміння. Ми недолюблювали одна одну, але я намагалася триматися осторонь. Втручалася лише тоді, коли потрібно було стати на захист сина.
Спочатку ми жили у двокімнатній квартирі, яка дісталася мені в спадок від батьків. Та після народження внучки вирішили обміняти її на трикімнатну, доплативши необхідну суму грошей. Водночас я вирішила переписати нерухомість на сина, щоб потім зайвий раз не возитися з документами.
Та подружнє життя молодих ставало дедалі гіршим. Зоя скаржилася, що її чоловік мало заробляє і прискіпувалася до нього з будь-якого приводу. Сварки на непорозуміння між ними були кожного дня.
Невістка неодноразово повторювала, що без нас їхнє життя налагодилося б. Вона хотіла, щоб ми з чоловіком переїхали в будинок у селі, який залишився у спадок від свекрухи. Однак там не було ні ремонту, ні елементарних комунікацій. І взагалі, чому я маю залишати власну квартиру за бажанням невістки?
Зрештою Зоя із сином вирішили розлучитися. Я раділа такому рішенню, бо бачила, що пара усі ці роки була нещасливою. Здавалося, що нарешті все налагодиться. Однак невістка не могла так легко піти.
Жінка заявила, що претендує на свою частку від квартири. Адже куплена вона була під час шлюбу і вона там разом з дітьми теж прописана. Я не очікувала, що в неї стане наглості претендувати на житло, яке було куплене моїм коштом.
Зоя пропонувала нам обміняти квартиру на іншу нерухомість в передмісті, мовляв, за ці гроші можна купити двокімнатне житло для неї з дітьми, а нам з сином вистачить й однієї кімнати. Ще один варіант – переїхати в село.
Не можу повірити, що в невістки вистачило нахабності зазіхати на чуже майно. Та вона не планує зупинятися. Я помилилася, коли переписала квартиру на сина, адже тоді він був в шлюбі, тому його колишня має повне право на частину нерухомості. Прикро, що все так склалося. Не знаю, як нам далі бути і що на нас чекає.
А як би ви вчинили в подібній ситуації?
