Моїй сусідці Ані 27. Дуже мила, спокійна, постійно усміхнена дівчина. Вона час кличе мене на дегустацію нових смаколиків, бо обожнює пекти торти, булки, круасани, печиво… Особливо мені запам’ятався її “Наполеон”, ви б це лише спробували, просто неймовірно! Вчора я її зустріла і вкотре подякувала за той тортик, хочу замовити у неї на родинне свято. На що вона мені розповіла цікаву історію.
Її сім’я живе в чоловікових батьків. Часто навідується сестра чоловіка з сім’єю, тож влаштовують родинні застілля. Ось так і було того разу, коли Аня спекла свій неймовірний “Наполеон”. Але гості також приїхали з тортом, ще й з “Наполеоном”, але купованим.
Сіли за чаювання і розрізали обидва торти. А свекруха почала своє, мовляв, у купованого крем смачніший, тісто краще, тримається добре, в роті тане… Аня мовчки взяла цілий торт і викинула в смітник. Після цього зі спокійним лицем сіла за стіл і мовила: «Мамо, вам же не сподобалося!».
Після того свекруха слова не сказала. Та й ніхто нічого не коментував. А чоловік Ані молодець, казав, що правильно усе зробила. Каже Аня мені: “А хай думає перед тим, як щось казати”. І, знаєте, правильно каже, бо не буде життя мирного, якщо постійно терпіти зневагу до себе.
А як ви вважаєте, чи правильно зробила Аня?
