Ми живемо в невеличкому селищі, до нас часто навідуються гості з Києва, адже і ми раніше там жили. Завжди раді всіх бачити. Влітку ми розстеляємо нашим гостям на веранді, а взимку – на горищі, там дуже тепло та комфортно.
Коли ми з чоловіком були молоді, то теж там спали. Тепер у нас є своя красива спальня. Протягом подружнього життя, на свій зявилося двоє синочків. Тепер вони мають вже свої сім’ї. Молодший син живе за декілька кілометрів від нас, старший перебрався в столицю, має свій невеличкий бізнес, часу вільного у нього ніколи немає. За всі ці роки, він лише декілька разів приїжджав до нас в гості.
Кожного разу ми ретельно готувалися до його приїзду. Невістка бажання сюди навідуватися взагалі немає, говорить, що тут скучно. Коли ж син привозив до нас внучку, то вона лише обурювалася, що краще б полетіла відпочити в Єгипет.
Минулого року ми вирішили навідатися до нашого сина в гості. Ми його завчасно попередили, сказали, що залишимося в нього на цілий тиждень. Приїхали, привезли домашні гостинці. Повечеряли всі разом, а коли прийшов час лягати спати, виявилося, що для нас місця немає. Син вирішив зняти нам номер в готелі. Нам було дуже неприємно, адже дуже хотіли побути поруч з сином.
Ми готові були тіснитися навіть на невеличкому дивані в вітальній, головне – бути поруч з сином. Невістка була налаштована категорично, мовляв, ми вже оплатили проживання, тому живіть там. Син відвіз нас пізно ввечері в готель, всю дорогу їхали мовчки. Видно було, що сину не зручно перед нами, але він ніколи не перечив своїй дружині.
Вранці ми вирішили поснідати, але ціни для нас тут були просто космічні. Поїхали ми на сніданок до сина, посиділи в нього трішки і нас знову завезли в готель.
Так продовжувалося два дні, а потім ми не витримали, взяли квитки і поїхали додому. Я ніяк не могла заспокоїтися. Ми стільки часу не бачили нашого сина, хотіли з користю провести всі ці дні, поговорити з ним, посміятися, а він нас поселив в готелі…
Невже так можна вчиняти зі своїми батьками? Не знайти вільного куточка для того, щоб ми переночували. Як тільки ми повернулися додому, я одразу все розповіла молодшому синові.
Той одразу зателефонував братові і накричав на нього. Тепер і вони перестали спілкуватися між собою.
Наші родичі в один голос повторюють нам, що ми занадто сильно драматизуємо. Тепер майже всі так живуть, коли приїжджають до когось в гості. Тим більше, що нам все оплатили, а ми ще показуємо своє невдоволення. Ніхто нас чомусь не може зрозуміти…
А що ви скажете про цю ситуацію?
