Коли я побачила, яку дівчину Василь привів до хати моєї подруги – мало не зомліла. Не наречена – а сіренька мишка. Треба було бачити лише, у що вона була одягнута, про макіяж і зачіску схоже взагалі ніколи в житті не чула.
Довелося мені стояти, ховаючись за кущами, і чекати, поки молодь нарешті повертатиметься додому. Не встигла за ними курява осісти, як я вже розпитувала Ірину Петрівну про її майбутню невістку за чашкою смачного чаю:
– Як це так?! Василько такий красень, а привів до хати якусь жебрачку. У неї ж, мабуть, ні приданого, ні освіти, ні статусу. Чого ж ви нічого не робите?
– Вона майбутня дружина Василя. Тут уже нічого не зробиш. Ви праві, дитина проста, про батьків її я взагалі мовчу. Вони живуть в селі.
– Йой! Ірино Петрівно, горе то яке! Не хвилюйтеся! Ми зараз швидко вигадаємо, як їх розлучити. Я от своєму Володі сказала: або одружуєшся на тій, яку я виберу, або ні копієчки від мене не отримаєш. Дзуськи! – крикнула я, демонстративно тикаючи в обличчя подрузі скрученою дулею.
– Я нічого робити не збираюся. Нехай все буде так, як є, – спокійнесенько відповіла мені жінка.
– Та невже ви не розумієте, що такі селючки, як вона, тільки про одне й думають: як би то заволодіти житловою площею свого чоловіка. А потім те кохання кудись випаровується. Використає дівка вашого Василька, згадаєте моє слово.
Ірина Петрівна єхидно усміхнулася і сказала:
– Це ще хто і кого використає, люба моя. Після смерті чоловіка нам із сином заледве вдається кінці з кінцями зводити. Заощадження тануть просто на очах. А звільняти хатній персонал я не збираюся. Не народилася я для того, щоб посуд мити.
– А до чого тут та дівчина? – не могла я второпати.
– Ну, як же. Знаєте, яка та Марина гарна господиня? І готує, і прибирає – прекрасна заміна моїй куховарці і прибиральниці. Їй і платити не доведеться. Вона ще й сама нам з Василем грошима допомагатиме. Син мені розповідав про те, що вона заробляє непогані гроші, звикла ж сама собі раду давати. Я от собі думаю, що всю зарплату забиратиму собі. Очевидно, що мені будь-яка копійка зайвою не буде.
Та ясно, що не буде! Подруга то в салоні, то на дорогому курорті, то в ресторанах снідати надумала. Василь вже голову собі зламав, бо й гадки не має, звідки брати гроші на забаганки матері.
– План геніальний, звісно. Але що ваш син на те говорить? – обережно спитала я.
– Та що він може говорити? Де таке бачено, щоб Василько мені суперечив? У всьому мене підтримує. А щастя своє можна і на стороні знайти. Його сільська дурепа ні про що й не здогадається.
Не очікувала я, що Ірина Петрівна вигадає такий підступний план. Хоча, я її дуже добре розуміла. Якби мої сини таке утнули, я, мабуть, вчинила б так само. Благо, що мої діти живуть закордоном та ще й грошима мені допомагають.
Через місяць відбулося весілля. Усі гості шепотілися про те, що наречена надто скромна, навіть голови не підіймала. Подруга мені потім вихвалялася, що то вона так залякала невістку, щоб та знала своє місце у її домі, от бідняга й мовчала увесь вечір.
За тиждень після свята я поїхала до Італії, щоб навідатися до своїх синів. Провела там 2 місяці. Я поверталася додому і не могла дочекатися того моменту, коли дізнаюся, як там справи у Ірини Петрівни. Дуже було цікаво, чи працює її план в реальному житті.
Вдома на мене чекав справжній сюрприз. Виявилося, що моя подруга вже кілька тижнів живе у будинку для літніх людей!
Як тільки Марина побачила, що свекруха ставиться до неї, як до непотребу, одразу поставила чоловіка перед фактом: або ми живемо окремо від твоєї матері, або я тебе покину.
Василь так прикипів до дружини, що не зміг зрадити своє кохання, то й підшукав для матері відповідний заклад і, не вагаючись, її туди відправив.
Живуть тепер молодята, як у казці. Дівка гарна господиня, і приготувати, і прибрати вміє гарно. Нещодавно завагітніла, то Василь такий щасливий ходить, що усмішка з обличчя навіть не зникає.
Ось так підлість моєї подруги повернулася до неї бумерангом.
Шкода мені її, але в глибині душі я розумію – вона сама у цьому винна.
Чи шкодуєте ви Ірину Петрівну?
Чи правильно вчинила невістка?
