Відводила я свого сина в садочок і раптом звернула увагу на дівчинку з його групи. Вона сиділа на стільчику та сильно плакала. Я дуже здивувалась, бо в такому віці діти вже легко відпускають батьків додому, залишаючись з вихователями.
– А що в тебе сталось? – запитала я в дівчинки, але та не відповіла.
– А це вона так себе показує, у всій красі! – мовила мені вихователька.
Дивно, думаю. Не схоже, що вона просто звертає на себе увагу. Таке відчуття, ніби в дитини дійсно щось трапилось.
Підходжу і питаю ще раз:
– А ти чого плачеш?
Дівчинка втерла сльози і прошепотіла: “Ліля вже пішла, а на прощання мене обійняти забула…”
І мені стало так сумно. Хто така Ліля я, звісно, не знала. Але це все так засмутило дівчинку, що я вирішила підіграти.
– А давай уявимо, що я – Ліля. Тоді ти зможеш мене обійняти.
Дівчинка радо закивала головою.
Мій син якраз закінчив переодягатись і їх обох я провела у групу. Вони по черзі попрощались зі мною, ми виділили хвилинку на обійми? і вони побігли гратись. Коли я вже вийшла на вулицю, вони надсилали мені з вікна повітряні поцілунки.
І раптом я зрозуміла, наскільки ж дитині важливо бути потрібною. Як вони хочуть відчувати, що їх люблять.
Пам’ятайте про це!
Якщо навіть життя закрутило вас турботами, не переносьте свою злість на власну дитину. Не забувайте казати їй, що любите, сумуєте і пишаєтесь. Не забувайте обійняти її, залишаючи в садочку, і подивитись, як рідне дитя надсилає вам повітряні поцілунки.
Мама може мати багато дітей, але в дитини мама всього одна. І на мамі завжди лежить величезна відповідальність.
