Зараз дуже популярний вислів: “Ніхто нікому нічого не винен”. Як на мене, то це безглузде твердження. Адже людина – соціальна істота, яка спілкується з іншими собі подібними. Вона дає комусь надію, обіцяє і переконує. Зрештою, совість ще ніхто не скасовував. Ти прийшов у чиєсь життя або впустив когось у своє. Це тягне за собою певні обов’язки.
Наприклад, коли альпіністи здіймаються вгору, то один з них не може сказати: “Мені набридло, я тебе відкріпляю, бо нічого тобі не винен”. Ні, винен. Так само ми маємо зобов’язання перед своїми дітьми, які не просили їх народжувати, перед батьками, яким завдячуємо нашим життям, перед друзями, які можуть бути собою.
Ми зобов’язані й тим, кому зізналися в коханні. І винні перед тими, кому зрадили, перебуваючи в стосунках. Адже “вільні відносини” це для тих, хто не хоче брати на себе відповідальність.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Якщо у вас з людиною зароджуються стосунки, то це не стається за помахом чарівної палички. Значить ви стали близькі один для одного. Ви повинні берегти людину, яка відкрила вам свою душу. Це ж стосується друзів. Якщо ви вирішили спілкуватися, то повинні підтримати подругу чи друга у будь-який момент, а не сказати, що його проблеми вам зараз ні до чого.
Якщо твоя друга половинка часто плаче, то це не через надмірну сентиментальність, а через те, що ти її ображаєш. Вона винна, що приймає цей біль, а ти винен, що робиш боляче.
У стосунках ми в будь-якому випадку впливаємо на інших людей. Справді, “ми відповідальні за тих, кого приручили”. І не варто вестися на новітні тенденції, які спрощують наше життя. Так, друга можна замінити на психіатра, а кохання – на секс, але це лише для слабаків, які нічого не знаю про відповідальність та зобов’язання.
А що ви думаєте з цього приводу?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
