Максим вже цілу годину сидів і колупав макарони в тарілці так, ніби перед ним лежить щось неїстівне. Мені було шкода, що я не можу приготувати чоловікові чогось смачненького, але моєї провини в тому не було. Нам просто не вистачало грошей на те, аби придбати нормальну їжу.
– Як це взагалі можна їсти, Іванко?! Вони навіть вигляд мають зовсім неапетитний. Коли мені нарешті приготуєш м’ясо? – роздратовано кричав чоловік.
– Я б з радістю, але ти ж розумієш, що всю мою зарплату ми витратили на те, щоб оплатити комунальні послуги. Та ще й досі ніяк не можемо іпотечний кредит закрити. От і доводиться перебиватися без делікатесів, – сумно відповіла я.
– А моя зарплата де? Знову все на себе кохану витратила? Чоловік голодний, а вона дурницями займається!
Я поглянула на себе в дзеркало: волосся не пофарбоване, не підстрижене, про манікюр навіть згадки на нігтях не залишилося, а старенький халат потихеньку почав протиратися до напівпрозорого вигляду.
– Максиме, ти давав мені гроші 25 днів тому, а увесь цей час ми хоча б чимось, але харчувалися.
– Ай, розказуй мені байки. На роботі не наговорилася, то мені вирішила на вуха присісти, – сказав чоловік, злісно кинувши виделкою об стіл.
Я не хотіла сваритися через гроші з чоловіком, якого кохала. Його агресію виправдовувала для себе тим, що він втомлюється на роботі, а може, таки й справді недоїдає. Тож я вийняла гроші, які заощаджувала для купівлі нового пальта, і пішла на ринок по фарш.
Я розуміла: якщо я зроблю чоловікові котлет на кілька днів, то змушена буду ходити в старій куртці, яка протерлася до дір. Та чого не зробиш задля сім’ї?!
Увечері я поклала Максиму 2 котлетки до картоплі, сама ж їла один гарнір. Чоловік скуштував шматочок і одразу почав кричати:
– Яка гидота! Ти котлети з хліба вирішила зробити, чи як? Все, я не терпітиму цього. Їду на вечерю до матері.
Двері гримнули, а я заплакала. Мені було шкода і себе, і свекруху. Вона жінка старенька, виживає на одну лише пенсію. Щоб нагодувати смачною вечерею сина, їй доведеться витрати свій тижневий запас продуктів. Але хіба Максим про це подумає? Навряд.
Наступного місяця чоловік віддав мені лише половину зарплати, обґрунтувавши це тим, що хоче придбати собі нові штани, бо ті на нього вже замалі. Я ще пожартувала, що Максиму на моїх макаронах вдається ще й набрати вагу. Та це його тільки розсердило.
Наступного ранку я не могла знайти собі місця на роботі. Мене мучило лише одне питання: “Як прожити за цей дріб’язок цілий місяць?!”
Керівниця помітила, що моя голова зайнята зовсім не роботою, тому викликала мене до себе на розмову. З відчаю я розповіла їй усе, як є насправді.
Вона довго міркувала, а потім запропонувала мені пожити окремо від чоловіка. Звільнилося місце в гуртожитку, який обслуговує наша фірма, тож я сміливо зможу залишитися там.
Мені спершу навіть смішно стало від такої ідеї, але я не хотіла ображати людину, яка щиро хотіла мені допомогти, тож я пообіцяла, що подумаю.
Під час обіду я мала відвезти документи нашому постійному клієнту, який працює в кафе біля офісу мого чоловіка. Я швидко передала потрібну папку і вже готова була повертатися на роботу, аби перекусити хоча б бутербродами, які взяла з собою, аж тут почула здалеку знайомий голос:
– Я віддаю їй лише половину своєї зарплати. А вона, дурненька, вірить, що я так мало заробляю. Вчу дружину економії і дисципліни.
– Це якось неправильно. Вона ж себе у всьому обмежує, а ти, виходить, живеш у своє задоволення? Ще й матір свою використовуєш.
Я обернулася і побачила свого чоловіка, який ласував стейком та салатом у компанії свого колеги.
– Та куди вона від мене подінеться! Заробляє вона мало, тож хай ще буде мені вдячною, що живе у моїй квартирі, – весело відповідав мій Максим.
Я підійшла до нього і заявила, що завтра ж подам на розлучення.
Як добре, що я відразу не відмовилася від місця в гуртожитку – тепер мені буде, куди йти.
Вже за місяць я нарешті стала схожою на людину: купила собі нове пальто, зробила зачіску та манікюр. Тепер заощаджувати кошти було значно легше, бо не доводилося платити за утримання великої квартири, та й на їжу йшло значно менше грошей.
Те, що я приваблива, почала помічати не лише я, але й чоловіки, які мене оточували. Я познайомилася з Орестом – чудовим хлопцем, який турбувався про мене і цінував мене так, як ніхто інший у моєму житті. Коли ми вечеряли з ним в ресторані, я випадково через вікно побачила Максима, який понуро бродив вулицею.
Кажуть, він спочатку радів своїй свободі, але коли його мати потрапила в лікарню – тільки тоді по-справжньому зрозумів, що таке огидні макарони.
Чи підтримуєте ви героїню?
Які емоції у вас викликає Максим?
