У моєї знайомої Ніни було звичайне життя. Вона ходила на роботу, виховувала дітей. Вони виросли і роз’їхалися, а чоловік почав випивати. Він ображав дружину, тому вони згодом розлучилися, але продовжували разом жити. Пенсії не вистачало на окреме житло. Діти пропонували переїхати до них, але Ніна не погоджувалася. Вона часто їздила в гості, але розуміла, що у них своє життя і своя сім’я.
Одного дня подруга запропонувала жінці пожити у неї на дачі. Там не було опалення, а ділянка занедбана. Однак на дворі було літо, тому Ніна наважилася спробувати. У будь-якому разі вона віддихне від знущань чоловіка, а може навіть зможе знайти роботу.
Тож подруга відвезла туди жінку. Вона облаштувалася і навела порядок. Ніна виходила зранку на вулицю, ставала босими ногами на вологу траву і відчувала себе щасливою. У вільний час жінка ходила на ставок, який знаходився поруч, а потім готувала смачну їжу.
Вона привезла з собою цілий ящик спецій та прянощів. Це було захопленням Ніни. Вона, наче чарівниця, могла зробити зі звичайного супчику неймовірно смачну страву. Мабуть, цей запах і привабив бродячого кота, який одного разу з’явився на порозі.
– І ти самотній? Заходь, я тебе нагодую.
Так вони і почали разом жити.
Ніна продовжувала поратися на ділянці. Вона організувала декілька грядок і посіяла моркву, цибулю, петрушку. Поряд красувалися кущі смородини та малини. Кіт всюди ходив за своєю господинею. Волошка навіть в магазин не міг жінку відпустити саму.
Якось Ніна поверталася зі ставка. Надворі вечоріло. Ще здалеку вона помітила, що біля її ділянки стояла розкішна чорна машина. Коли вона підійшла ближче, то звідти виглянув чоловік і запитав:
– А десь тут можна набрати чистої води?
– У мене у дворі є колодязь. Якщо хочете, то заходьте, – відповіла жінка.
З’ясувалося, що чоловік повертався з рибалки і пробив колесо. Запаски у нього з собою немає, тому тепер чекає на водія, який має її привезти.
Ніна вирішила проявити гостинність і запросила чоловіка на вечерю. Михайло Васильович не зміг відмовитися від тарілочки супу, а потім ще й добавки попросив.
– Дуже смачно! Це ви так готуєте? – запитав чоловік.
– Так. Мені подобається куховарити, – відповіла Ніна.
– Тоді у мене до вас ділова пропозиція. Можливо, ви б могли готувати для мене? Я живу у місті сам. Мій водій буде возити вас за продуктами і двічі на тиждень в місто. І зарплату хорошу теж обіцяю.
Жінка без вагань погодилася. Їй платитимуть за те, що вона любить робити, тоді чому б і ні?
Тепер кожного понеділка і кожної п’ятниці Ніна почала готувати для Михайла Васильовича. Водій Микола зранку відвозив господаря на роботу, а потім забирав жінку з котом. Він відвозив її на ринок. Там Ніна купувала все необхідне, а потім творила кулінарні шедеври на затишній кухні. Волошка тим часом мирно спав на м’якому дивані.
Через два тижні на жінку чекав сюрприз: букет квітів і конверт із першою зарплатою. Поруч була записка: “Ніно, я тепер з радістю повертаюся додому”. Їй було приємно прочитати такі слова і вдвічі приємніше від того, що восени вона зможе переїхати на орендовану квартиру.
Потім кожний приїзд Ніни не обходився без пахучих букетів. А одного разу Михайло Васильович повернувся з роботи раніше і вони разом пили чай з ватрушками. Наступних вихідних чоловік запросив жінку на рибалку. І Волошка з ними поїхав. Вони весело проводили час, багато говорили і сміялися.
Восени Ніна вийшла заміж за Михайла Васильовича. Справді, вона повернулася в місто, як і планувала. З собою взяла коробку приправ і кота. Справді, а що ще потрібно для щастя?
А що ви думаєте про цю історію зі щасливим кінцем?
