– Ну що тобі треба?! – крикнула мати на дівчинку. – Я хочу їсти, – тихо відповіла та

Трохи передмови. Є у мене один недолік – я не вмію бути байдужим. Багато років тому переїхав з села до великого міста і до сих пір не розумію, чому тут вважається нормою пройти повз людину, якій потрібна допомога, або викинути жінку з дитиною на вулицю тому, що вона не може заплатити в цьому місяці за оренду. Звичайно, є винятки, але вони трапляються не так вже й часто.

У мене ж, навпаки, серце розривається, якщо я бачу, що у когось великі проблеми. Ну не можу я прикинутися, що нічого не помітив. Не можу я бути щасливий, поки хтось нещасливий. Тому намагаюся допомогти всім, кому дійсно потрібна допомога.

Одного разу після робочого дня я заскочив в торговий центр у справах, і, коли повертався до виходу, мою увагу привернула молода матуся з маленькою дівчинкою. Мама явно була не в настрої:

– Ну що тобі треба?! – крикнула вона на дівчинку.

– Я хочу їсти, – тихо відповіла та.

За кілька кроків від них батьки купували своїм дітям якісь ласощі. І, судячи з того, як скромно ця дівчинка була одягнена і як сумно вона говорила, вона дійсно хотіла їсти, а не просто вередувала. Але матуся зовсім сказилася і штовхнула дитину. Накричавши на дівчинку, що та зіпсувала їй все життя, вона кудись пішла і зникла з очей.

Сказати, що я здивувався – нічого не сказати. Дівчинка встала, і, зрозумівши, що не знає, куди пішла її мама, сіла на лавочку і заплакала. Це був не голосний плач розбещеного чортеняти, а дуже тихий плач дитини, з якою погано вчинили.

Мені стало дуже шкода дівчинку, але я сумнівався, що варто втручатися. Напевно її мама зараз повернеться, вони помиряться, і все буде добре. Минуло 20 хвилин. До дівчинки так ніхто і не підійшов, а головне, її мати досі не з’явилася. Я не міг більше сидіти. Довелося підійти до неї і спробувати заспокоїти. Потрібно сказати, що відчуваєш себе ніяково, коли починаєш розмову з незнайомою дитиною. Таке враження, ніби всі навколо подумають, що у тебе щось погане на умі. Але насправді всім навколо було все одно.

Вона виявилася сором’язливою і спочатку боялася зі мною говорити. Але коли я покликав охоронця, щоб знайти її маму, вона почала трохи мені довіряти. Ми змогли з’ясувати, що її звуть Дарина і їй 6 років. Я згадав, що вона хоче їсти, і купив їй їжі, поки ми чекали її маму. Вона спочатку заперечувала, але голод узяв гору.

Як пізніше з’ясувалося, її не годували цілий день, а вже був вечір. Мама пропала чорт знає куди, і довелося викликати поліцію. Мені нічого не залишалося, як передати дитину співробітникам правоохоронних органів, щоб вони самі знайшли її батьків і повернули їм дитину. Але я відчував, що ця історія не закінчилася. На щастя, у мене був знайомий в поліції, і я міг стежити за подальшою долею дівчинки.

Як з’ясувалося, матусю чоловік давно кинув, і їй самій довелося виховувати дитину. Заробляла вона мало, тому що ця вагітність зламала їй життя і кар’єру, про що вона завжди нагадувала своїй доньці. У підсумку вона вирішила позбутися дитини і просто кинула її. “А що? Все одно в дитбудинок відвезуть». Дарина плакала і просила пробачення у мами, щоб та дозволила їй повернутися додому. Але мати відмовилася від неї. Дівчинка дуже важко перенесла це. Коротше, материнський інстинкт у матусі застряг десь.

Через декілька років ми з моєю дружиною, нарешті, змогли удочерити Дарину. Їй 8 років, вона вже йде у 2 клас. До цього було багато паперової тяганини, через що їй довелося пожити в дитбудинку. Але ми регулярно Дарину відвідували, привозили подарунки їй і іншим дітям. Деякі мої знайомі погано сприйняли удочеріння: «Чужу дитину? Навіщо вона тобі потрібна?».

Пройшов вже певний час і я навіть не помітив, як Дарина виповнилося 15 років. Як час летить. Часто запитують, чи шкодував я, що взяв її? Ніколи! І ніколи не буду.

До чого ця історія? Через такі вчинки мене знайомі називають слабохарактерним. Мовляв, багато робиш для людей, а натомість нічого не отримуєш. Так ось – ви помиляєтеся. Натомість я отримую усвідомлення того, що я потрібний у цьому світі. А значить, моє життя не має сенс.

Світ жорстокий, але кожен з нас може зробити його кращим хорошим вчинком. Так що, якщо ви вселили собі, що нікому не потрібна ваша допомога, просто подивіться ще раз навколо. Швидше за все, ви помиляєтеся!

Як ви вважаєте, можна називати людиною слабохарактерною після такого вчинку?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector