Спершу ми з чоловіком орендували квартиру. Хотіли жити окремо від батьків. Та коли я дізналась, що вагітна і пішла у декрет з грошима стало зовсім скрутно. Чоловіку було важко тягнути усі витрати. Тому ми прийняли рішення переїхати жити до мами чоловіка. Вона жила сама у великому двоповерховому будинку. Здавалося, простору багато. Ми б і мали не перетинатись здебільшого. Та не так сталось, як гадалось.
Перший час все було ніби нормально. Ми добре спілкувались. Я підкорилась її порядкам у домі, все-таки вона тут господиня. Вона сильно мене не зачіпала. Допоки я не народила наших чудових дівчаток. У нас були двійнятка.
Свекруха постійно говорила нам з чоловіком, що діти дуже шумні. Ну, звісно, шумні, може тому що це діти? Так їх ще й до того ж двійко?
Ми пояснювали це їй, та вона була невгамовна:
– Світланко, знаєш, я теж виховала сина. Він ніколи так не верещав! – говорила жінка.
Вона не упускала моменту, щоб вказати на мої недоліки в материнстві. Все не так, все не те. Краще зроби ось так! Ці повчання вибивали мене з колії. Багато речей вона робила, які вже давно були не актуальні. Та що я могла їй довести, як вона вперто стояла на своєму? А мені доводилось розгрібати наслідки.
Бувало, залишу дітей на бабусь, вона нагодує їх шоколадом, від якої їх висипає. А я потім лікую! І ж знає, що їм не можна!
Я думала, що коли дівчатка підростуть і підуть до школи стане трохи легше. Та яке там! То ми надто довго спимо, то ми надто рано прокидаємось і будимо її. То діти уже дуже тихі стали, певно хтось їх врік. Везіть до бабки, хай їм віск зливає! Я вже не могла цього терпіти! Почала натякати чоловіку про переїзд. Але він не бачив і не чув тих дорікань від матері, бо при ньому вона була спокійна. Тільки, коли чоловік ішов на роботу, у свекруху ніби демон вселявся. Чоловік розумів, що я власне житло краще, тому попросив ще трохи почекати поки він заробить грошей на перший внесок на квартиру.
Я погодилась, бо в принципі розуміла, що чоловік старається зробити якнайкраще і для нас, і для мами. Та й дівчаткам краще було: завжди свіже повітря, багато простору, щоб погратись.
Чоловік отримав підвищення на роботі, вирішила його привітати і зробити святкову вечерю. Стояла на кухні, чистила картоплю, чую страшенні крики надворі. Свекруха кричить на дітей, аж матюки летять з її уст.
“Що ж там могло таке трапитись?” – думала я.
Помила руки і швиденько побігла розбиратись. Виявилось, дівчатка знайшли трьох маленьких безпритульних кошенят під нашими ворітьми. Хтось підкинув, мабуть. Вони несли показати їх мені, але бабусю зустріли раніше. От вона їм і влаштувала скандал! Я дітей заспокоїла, бо вони дуже перелякались, а до свекрухи сказала:
– Ви як знаєте, але кошенята залишаться у нас, допоки ми їм не знайдемо нового дому. Не можна так з живими створіннями!
– Мені цих клубків шерсті в домі не потрібно!
Мені стало неприємно від її жорстокості. Я зрозуміла, що жити з цією жінкою в одному домі не зможу. Тому сьогодні чоловіка чекає не лише святковий стіл, а й серйозна розмова!
Як ви вважаєте чи залишиться невістка жити зі свекрухою? Чи не надто бурхливо дівчина відреагувала на ситуацію з кошенятами?
