У дитинстві я ніколи не думала, що виберуся в місто. На той момент я нічого не бачили окрім села. Та після закінчення школи мати сказала, що потрібно їхати здобувати вищу освіту. Я думала, що готова до самостійного життя, адже вміла і шити, і готувати, і по господарству завжди допомагала. Та цього виявилося замало.
Зрештою, я обрала професію бухгалтера. Мою матір це не здивувало. Адже у нашому невеликому селі був один магазинчик, де тітка Валя працювала саме на цій посаді. Вона незабаром збиралася на пенсію, тому радо б поступилася мені своїм місцем. Тут і практику я б могла пройти, і додаткових знань здобути.
Я успішно вступила в університет. Перший час я кожного дня доїжджала, адже до міста було 40 кілометрів. Та вже через три місяці на це не вистачало ні сил, ні коштів, тому я поселилася в гуртожиток. Мене там прийняли не зразу, адже я була “новенькою”, коли усі решта встигли уже здружитися між собою. На своє день народження я пригостила однокімнатниць тортом, який спекла вдома. Після цього дня ми почали більше спілкуватися.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тоді розпочалося цікавіше життя. Ми разом з подругами робили домашні завдання, ходили на прогулянки чи в кіно. Таке міське життя мені дуже сподобалося і я з сумом поверталася додому на літні канікули. Під час останнього навчального року я почала задумуватися над тим, що не хотіла б знову жити в селі. Мати підтримувала мене, бо знала, що в місті більше перспектив. А батько був проти цього рішення, адже для них я була єдиною поміччю. Незважаючи на це, у мене ще було трохи часу, щоб остаточно прийняти рішення.
На зимових канікулах ми з дівчатами вирішили зібратися разом і відсвяткувати новорічні свята. Домовилися про зустріч в кафе.
Я вдягнула своє красиве плаття, яке мені дуже личило. Дівчата зробили мені багато компліментів і не лише вони. Того вечора з нами познайомилася компанія старших чоловіків. Звичайно, що спочатку мені було ніяково з ними розмовляти, адже подібного досвіду у мене не було. Та коли ми повернулися в гуртожиток я думала тільки про Володимира.
Він був добрим, симпатичним і на 5 років старшим. Я уявляла усе наше спільне майбутнє. Мріяла про те, як познайомлю його з батьками. А ще думала, на кого будуть схожі діти. Раніше я ще ніколи не переживала подібних почуттів. Мабуть, я закохалася. А Володимир? Що він відчував? Я три дні не могла позбутися від цих роздумів, а хлопець не виходив на зв’язок. Зрештою, канікули закінчилися і я знову з головою пірнула у навчальні будні. Та одного дня я отримала записку від Володимира. Він запросив мене на побачення, а я охоче погодилася.
Та зустріч була незабутньою. Ми разом гуляли по засніженому парку і багато розмовляли. Володимир розповідав мені про своє дитинство в місті, а я про своє у селі. Нам було комфортно та цікаво. Зовсім не хотілося розлучатися. Після цієї зустрічі ми почали бачитися практично кожного вечора. Так тривали до кінця навчального року. Тепер прийшов час робити вибір: залишатися в місті чи повертатися до батьків.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я вирішила спочатку познайомити Володимира з моїми рідними. Ми вдвох поїхали в село. Мама зраділа цій зустрічі, а батько засмутився, бо зрозумів, що я не залишуся вдома. Однак Володя підтримав тата і запевнив його, що ми завжди будемо допомагати. Саме тоді я остаточно переконалася в тому, що на цю людину я можу покластися. Після цього ми повернулися у місто. Розпочалося спільне життя. Все було так, як я собі уявляла. Згодом ми одружилися, а потім у нас народився син. Зараз ми чекаємо ще й на появу донечки.
Про батьків ми не забуваємо і навідуємося до них кожних вихідних. Поки бабуся з дідусем граються з онуком, ми допомагаємо їм по господарству. Днями Володимир заявив, що не проти переїхати в село. Мовляв, там свіже повітря і приємна атмосфера. Я ж нічого не маю проти, адже так буде краще і дітям, і моїм батькам. Не знаю, як віддячити долі за мого чоловіка. Я щаслива, що моє життя склалося саме так.
А що б ви обрали: життя в місті чи у селі?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
