У дитинстві я ніколи не думала, що виберуся в місто. На той момент я нічого не бачили окрім села. Та після закінчення школи мати сказала, що потрібно їхати здобувати вищу освіту. Я думала, що готова до самостійного життя, адже вміла і шити, і готувати, і по господарству завжди допомагала. Та цього виявилося замало.
Зрештою, я обрала професію бухгалтера. Мою матір це не здивувало. Адже у нашому невеликому селі був один магазинчик, де тітка Валя працювала саме на цій посаді. Вона незабаром збиралася на пенсію, тому радо б поступилася мені своїм місцем. Тут і практику я б могла пройти, і додаткових знань здобути.
Я успішно вступила в університет. Перший час я кожного дня доїжджала, адже до міста було 40 кілометрів. Та вже через три місяці на це не вистачало ні сил, ні коштів, тому я поселилася в гуртожиток. Мене там прийняли не зразу, адже я була “новенькою”, коли усі решта встигли уже здружитися між собою. На своє день народження я пригостила однокімнатниць тортом, який спекла вдома. Після цього дня ми почали більше спілкуватися.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тоді розпочалося цікавіше життя. Ми разом з подругами робили домашні завдання, ходили на прогулянки чи в кіно. Таке міське життя мені дуже сподобалося і я з сумом поверталася додому на літні канікули. Під час останнього навчального року я почала задумуватися над тим, що не хотіла б знову жити в селі. Мати підтримувала мене, бо знала, що в місті більше перспектив. А батько був проти цього рішення, адже для них я була єдиною поміччю. Незважаючи на це, у мене ще було трохи часу, щоб остаточно прийняти рішення.
На зимових канікулах ми з дівчатами вирішили зібратися разом і відсвяткувати новорічні свята. Домовилися про зустріч в кафе.
Я вдягнула своє красиве плаття, яке мені дуже личило. Дівчата зробили мені багато компліментів і не лише вони. Того вечора з нами познайомилася компанія старших чоловіків. Звичайно, що спочатку мені було ніяково з ними розмовляти, адже подібного досвіду у мене не було. Та коли ми повернулися в гуртожиток я думала тільки про Володимира.
Він був добрим, симпатичним і на 5 років старшим. Я уявляла усе наше спільне майбутнє. Мріяла про те, як познайомлю його з батьками. А ще думала, на кого будуть схожі діти. Раніше я ще ніколи не переживала подібних почуттів. Мабуть, я закохалася. А Володимир? Що він відчував? Я три дні не могла позбутися від цих роздумів, а хлопець не виходив на зв’язок. Зрештою, канікули закінчилися і я знову з головою пірнула у навчальні будні. Та одного дня я отримала записку від Володимира. Він запросив мене на побачення, а я охоче погодилася.
Та зустріч була незабутньою. Ми разом гуляли по засніженому парку і багато розмовляли. Володимир розповідав мені про своє дитинство в місті, а я про своє у селі. Нам було комфортно та цікаво. Зовсім не хотілося розлучатися. Після цієї зустрічі ми почали бачитися практично кожного вечора. Так тривали до кінця навчального року. Тепер прийшов час робити вибір: залишатися в місті чи повертатися до батьків.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я вирішила спочатку познайомити Володимира з моїми рідними. Ми вдвох поїхали в село. Мама зраділа цій зустрічі, а батько засмутився, бо зрозумів, що я не залишуся вдома. Однак Володя підтримав тата і запевнив його, що ми завжди будемо допомагати. Саме тоді я остаточно переконалася в тому, що на цю людину я можу покластися. Після цього ми повернулися у місто. Розпочалося спільне життя. Все було так, як я собі уявляла. Згодом ми одружилися, а потім у нас народився син. Зараз ми чекаємо ще й на появу донечки.
Про батьків ми не забуваємо і навідуємося до них кожних вихідних. Поки бабуся з дідусем граються з онуком, ми допомагаємо їм по господарству. Днями Володимир заявив, що не проти переїхати в село. Мовляв, там свіже повітря і приємна атмосфера. Я ж нічого не маю проти, адже так буде краще і дітям, і моїм батькам. Не знаю, як віддячити долі за мого чоловіка. Я щаслива, що моє життя склалося саме так.
А що б ви обрали: життя в місті чи у селі?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
14 звіряток, які більш емоційні, ніж гримаси Емілії Кларк
Просто жити: 11 способів припинити все ускладнювати
7 фільмів, заснованих на реальних подіях, в які складно повірити
Бохо-кежуал: чудові літні образи для жінок 45+
5 способів зацікавити чоловіка
Неприємності почалися через місяць після новосілля. У квіткових вазонах з’явилися недопалки від сигарет
Велике кохання навідується лише після великої помилки
Яке істинне обличчя приховує жінка під маскою знака Зодіаку?
Фантастичні здібності, якими володіють тільки немовлята
