Я знаю, що у сусідньому селі неподалік живе одна жінка, ну, назвемо Орися, а її чоловіка – Василь. У них є маленькі дітки, старшому – 7 рочків, скоро до школи піде, а молодшим по 4 чи 3, не пригадаю.
Живуть вони досить бідно. Але не через те, що грошей нема – просто ліниві та байдужі. Мають велику білянку біля хати, але вся у бур’янах, бо Орися не хоче посадити навіть помідори чи якісь ягоди. Кури чи свині їй огидні, каже, що не хоче біля брудних тварин поратися. А чоловік постійної роботи не має, попрацює тиждень та звільниться. Постійно шукає тимчасові підробітки.
Мені було шкода діточок. Одного разу зустріла Орисю та запропонувала їй роботу. У мене великий город, не встигаю всі грядки прополоти. Чоловік постійно мій на роботі, а ще на господарстві є корова, гуси та дітки малі.
Спершу дівчина скривилася, але погодилася. Нехай заробить у мене зайву копійку для малюків.
Правда, її “уніформа” робоча мене, м’яко кажучи, шокувала. Вона дівчина молода, має гарну фігуру, нічого поганого сказати не можу. Ось і прийшла до мене у таких коротких шортах, що я перше подумала, що це труси. Майка ледь живіт прикриває та ще й укладку волосся зробила. Добре, що не на підборах прийшла. Сіла на лавочку та розглядає свій манікюр.
Я кинула їй сапу в руки та показала, як правильно грядки полоти. Вона ледь трималася на ногах, декілька хвилин на одному місці топталася. Видно, що вона нічого про город не чула та не знає. Порадила їй все таки наступного дня прийти у нормальному одязі, щоб тіло прикривало, а волосся хустинкою перев’язати, щоб в очі не лізло. А дівчина дістала з кишені пачку сигарок та закурила:
– А чоловік у тебе красивий, та ще й такий роботящий.
– Знаю. Кожна має те, що заслужила.
Тоді вже мій Остап приїхав з роботи. А вона йому двері відкрила, щоразу волосся поправляла та ходила біля нього, немов на модному показі.
Я таку “помічницю” відпустила додому. Дала 100 гривень, нехай щось діткам солодке купить. Краще сама буду поратися на городі.
Вчора їхала у сусіднє село в магазин, бо там вибір продуктів більший. А ще хотіла до подруги в гості зайти. Моя машина була у сервісі, тому взяла джип Остапа. Купила все необхідне та повертаюся додому. Раптом бачу, як Орися йде та важкі пакети тягне, що скоро ручки відірвуться. Вирішила підвезти.
Жінка, як побачила машину, то аж випрямилася та почала так талією крутити спеціально. Але у нас скло затемнене, не видно, хто за кермом.
– А, це ти – скривилася дівчина, коли побачила мене.
– Сідай, підвезу, тобі ж додому ще далеко, а мені якраз по дорозі.
Тоді Орися знову почала нахвалювати мого Остапа – що у нього руки золоті, що він такий хороший господар і що про такого можна тільки мріяти. Я вже не витерпіла:
– Знаєш, Орисю, кожна отримує те, на що сама заслужила. Є така приказка хороша “два чоботи пара”. Ось ти, наприклад, постійно куриш, ніде не працюєш й навіть сапу не можеш у руках тримати. А я з ранку до ночі на городі стою чи на кухні порюся. Тому ось у мене такий чоловік є, бо я сама хороша господиня.
Тоді Орися попросила зупинити машину, голосно грюкнула дверцятами та пішла додому. Тепер навіть до мене та Остапа не вітається.
Жінка правильно вчинила? Як б ви провчили таку “помічницю”, як Орися?
