– Тату, а ти можеш потримати нашу собаку в себе, поки ми будемо віддихати в Туреччині?
Василь не одразу відповів. Дочка кілька секунд слухала тишу в трубці. Вона знала, що пенсіонеру буде не легко впоратися з собакою. Тим паче він зараз один, бо мати померла рік тому.
– Привозь свою Бульку…, – зрштою погодився чоловік. – Тільки в мене немає їжі чи іграшок для собаки. І взагалі я не дуже люблю цих дурних тварин…
– Та перестань, тату. Я все необхідне привезу і обіцяю, що ти потім не захочеш відпускати нашу Булю.
Наступного дня Василь зустрівся зі своїм новим співмешканцем. Маленька п’ятикілограмова істота одразу підбігла до чоловіка і почала його облизувати.
– Я ж казала, що вам буде разом весело, – відповіла дочка. – Ось я привезла корм, одяг і пелюшки. Собаку слід годувати двічі на день і ходити на прогулянку зранку та ввечері. На всякий випадок все ж розстели пелюшки в коридорі.
– Та я не просплю прогулянки, бо прокидаюся в 5.
– Ну й чудово! – відказала дочка і пішла геть.
Після цього життя Василя змінилося. У нього з’явилося багато нових турбот.
Ще в перший день чоловік ніс собаку до ветеринара, бо вона невдало зістрибнула з дивану і довго скулила. Однак там запевнили, що з тваринкою все добре.
Василь чемно годував Бульку і навіть почав дресирувати її на спеціальному майданчику. Особливо чоловік насолоджувався прогулянками з собакою. Багато людей звертали на них увагу і підходили знайомитися. Це підіймало чоловікові настрій, тому додому він завжди повертався веселим.
Одним словом, у Василя почали з’являтися теплі почуття до Бульки.
Однак зовсім скоро дочка повернулася з відпочинку. Вона прийшла на поріг батькової квартири і собака одразу помчала в обійми онучки Даринки. Пів години і в хаті чоловіка пусто.
Прощаючись, Булька намагалася вирватися з обіймів дитини, але їй нічого не вдалося.
Василь не міг стримувати сліз. Він проплакав увесь вечір і зрештою заспокоївся. Чоловік саме збирався лягати спати, коли пролунав телефонний дзвінок.
– Тату, з тобою все добре? – стурбовано запитала дочка.
– Так… – глухо відказав Василь.
– Просто Булька увесь вечір сидить під дверима і скавулить…Тому я й подумала, що можливо щось сталося…
– Не сип сіль на рану! – відказав Василь і поклав слухавку. У нього знову покотилися сльози.
Цієї ночі чоловік ледь заснув, а коли прокинувся зранку, то зрозумів, що його життя більше немає сенсу.
Раптом він почув, що хтось відкриває дверний замок. Мабуть, дочка. Лише у неї були ключі. Василь спохмурнів, бо не був готовий до зустрічі з гостями.
Однак раптом він почув, що по землі тупають маленькі ніжки. До кімнати забігла Булька і одразу вискочила на Василя.
– Тату, ми привезли собаку до тебе і вирішили, що їй краще залишитися тут. Вона цілу ніч не спала і рвалася сюди, – розчулено розповідала дочка.
– А як Даринка? Це ж її собака, – запитав Василь.
– Це було її рішення.Вона не могла дивитися на те, як мучиться Булька. Ми їй нову собаку заведемо…
Тим часом Булька облизувала Василя і не могла повірити в своє собаче щастя.
А як ви ставитеся до домашніх улюбленців?
