У людей завжди викликають співчуття діти із дитячого будинку. Одразу хочеться їм допомогти і зробити щось приємне.
Одного разу ми з дочкою потрапили в інфекційну лікарню, а з нами в одній палаті лежала 5-річна дівчинка Оля. У неї нікого не було, бо вона з дитячого будинку. Саме тому ми допомагали їй чим могли. Я купувала їй потрібні ліки, пригощала гостинцями, водила на крапельниці і навіть розповідала казки на ніч.
Дівчинка була розумною і самостійною, незважаючи на свій юний вік. Оля швидко до нас звикла і почала без дозволу втручатися у мій особистий простір. Вона могла взяти іграшки моєї дочки, зазирнути у мої шафки або взяти телефон. Це ж вона робила й у сусідніх палатах. Пацієнти намагалися спочатку все терпіти через жалість до дитини, але згодом почали робити їй зауваження.
Та найгірше зі всіх було мені, бо ми з Олею знаходилися в одній палаті увесь час. Дівчина слідкувала за нами і завжди хотіла робити те, що й ми. При цьому вона не питала дозволу, а ставила нас перед фактом.
Оля вимагала від нас солодощі, хоча лікарі казали, що їй не можна зловживати ними. Та ми не могли відмовити дитині. Доводилося пригощати.
Інколи вона не їла те, що ми їй давали, а просто ховала їжу в тумбочку. Та це не заважало їй знову і знову просити в нас гостинців. А через деякий час санітарка викидала звідти різні недогризки, зіпсовані продукти та сміття.
Навіть похід в туалет не обходився без дівчинки. Вона буквально виламувала двері і не могла зачекати ні хвилини.
Також Оля гралася з іншими дітьми, обіймала їх і цілувала, незважаючи на те, що сама була хвора. Я пояснювала їй, що вона може заразити інших діток, але ці аргументи на неї не діяли.
Оскільки дівчинка не реагувала на зауваження, то зовсім скоро усі були агресивно налаштовані проти неї. Батьки навіть сказали медсестрам, щоб ті слідкували за своїми пацієнтами, бо ніхто сюди не прийшов виховувати чужих дітей. Головного лікаря це обурило, мовляв, невже нам так важко доглянути за самотньою дитиною.
Я навіть не знала як на це реагувати. Адже у мене є власна дочка, яка потребує моєї уваги і турботи. Досить того, що я її примхи виконую, то ще Олі маю догоджати?
Ми виписалися раніше, ніж потрібно було. Для Олі я залишила усі продукти, засоби гігієни та іграшки. Деякий час мене мучила совість за те, що я так злилася на дівчинку з дитячого будинку, але з іншого боку, хіба я зобов’язана була це все терпіти?
Чи правильно вчинила жінка? Пишіть свої думки в коментарях.
