У дитинстві я мало бачила свого батька. А все через його роботу – моряк на флоті. Тоді була криза й ми ледь зводили кінці з кінцями, тому татусь погодився на таку важку працю. Там платили великі гроші. Також він часто привозив гостинці закордону, одяг та іграшки. Змогли назбирати гроші на нову квартиру, бо тоді я, мама та молодший братик Ілля жили у невеликій кімнаті у гуртожитку. Спали всі на одному ліжку.
Одного разу тато не поспішав на роботу. Приїхав з подарунками та сказав, що у нього тепер відпустка. Обіцяв, що поїдемо на море відпочивати. Ми з братом бачили пляж хіба на рекламних оголошеннях та білбордах у нашому місті. Але наступного ранку я прокинулася, а татко збирав свої речі. Хтось надіслав листа з села, де жила бабуся, та просили його терміново приїхати. Я дуже плакала та просила батька залишитися. Навіть бігла за ним у під’їзді, але мама взяла мене на руки та віднесла додому.
Ми не бачили його декілька днів. Боялися, що татко нас знову покинув. Але він приїхав додому. Не сам, тримав за руку маленьку дівчинку, їй було 4 рочки. Я підслухала його розмову з мамою:
– Її тоді не стало. Туберкульоз. Дівчинку хотіли забрати у дитячий будинок. Я не міг просто так залишити її, чесно. Добре, що мені листа написали сусіди. Світлана казала, що це моя дитина та я біологічний батько.
А мама мовчала. Тільки витерла сльозу та налила молоко у чашку. Дівчинка сиділа на колінах у тата та жадібно їла булочку.
Відтоді ми з братиком почали ненавидіти Катю, хоча вона постійно спала та гралася від нас окремо. Ми не хотіли з нею їсти за одним столом та спати на ліжку, тому мама забирала її до себе у спальню. Завжди тримала у руках чорного ведмедика. А ще носила коралі та постійно щось говорила під носа. Мама читала їй казки, вчила нормально говорити, але Катя постійно мовчала. Хіба одного разу дуже плакала та кликала на допомогу, коли ми з братом заховали її іграшку. Тоді наша мама заступилася за дівчинку. Але вона чужа дитина! Виходить, що матуся більше нас з братиком не любила.
Ось за віконечком літо, всі наші друзі граються на подвір’ї, будують у пісочниці замок. Мама сказала, що відпустить нас з братиком погуляти, але щоб ми обов’язково дивилися за Катею, бо вона зараз зайнята, буде готувати обід та прибити вдома. Ми з братом посадили дівчинку на лавку та дали її ведмедя. Нехай собі з ним грається, а у нас є свої друзі, з ними цікавіше.
Моя подруга принесла гарні лялечки, а брат грався машинкою. Раптом чуємо, як хтось голосно почав кричати. Повертаюся до лавки, де сиділа Катя, та бачу розірваного ведмедика. Виявилося, що дівчинка побачила, як безпритульна собака гавкала на кошеня та побігла його рятувати. Добре, що тварина обрала за жертву не сестричку, а її іграшку. Разом з друзями ми почали кидати каміння у пса та відігнали геть. А Катя стояла нерухомо біля лавки та тримала у руках маленького котика, який трусився від страху.
Чомусь тоді я відчула, що у мене тепер є маленька сестричка, яку потрібно оберігати. Я зібрала все те, що залишилося від ведмедика та взяла Катю на руки. Звісно, що тоді мама на мене сильно сварила, а потім взагалі заплакала та почала обіймати. Дивна якась. Витерла сльози та підійшла до Каті.
– Мама, це котик. Я хочу його залишити – сказала дівчинка. Вона вперше назвала її мамою!
– Так, звісно, можна! Давай я його покупаю у ванній, нагодую.
– Я сама – і дівчинка зайшла у ванну кімнату. І все зробила самостійно. Котик навіть не пискнув.
– Я тебе назву Мурчиком. – казала Катя та гладила кошеня. Той на знак згоди почав муркотіти й заснув у неї на колінах.
Навіть я тоді здивувалася, адже раніше Катя тільки кивала головою та майже з нами не говорила. Ось так у нашій родині з’явився Мурчик. Здавалося, що тваринка змінила нашу сестричку. Вона стала багато говорити та сміялася. Мама “реанімувала” ведмедика, я також їй допомагала. Мурчик нас зблизив, ми почали гратися вчотирьох – котик, я, братик та Катя. Навіть тато приємно здивувався, коли приїхав з рейсу та побачив, як ми всі разом гуляємо з Мурком.
Зараз ми вже дорослі, живемо від батьків окремо. Але не забуваємо щовихідних приїжджати додому в гості. Радію, що у мене є сестричка та братик.
А ви б змогли прийняти чужу дитину, як рідну сестру/доньку? Чому?
