Мій батько помер, коли я ще був маленьким хлопчиком. Матері довелося багато працювати, щоб ми мали змогу звести кінці з кінцями. Вона проводила увесь на роботі й часто залишалася на нічні зміни. Їй було важко, але просити допомогу вона не звикла. Матір завжди сама намагалася владнати свої фінансові проблеми.
Мені довелося рано подорослішати. Я самостійно робив уроки й допомагав по дому. Коли мені виповнилося 17, я пішов підробляти в магазин, щоб купити собі комп’ютер. У той час всі мої однокласники його вже мали, але моя матір не могла собі дозволити таку покупку.
Однак придбати омріяну річ мені так і не вдалося.
Одного разу я став свідком розмови між моєю матір’ю і бабусею.
Вони говорили про гроші. Мама просила позичити певну суму на операцію, але їй відмовили. Тоді я вирішив, що повинен допомогти. У мене були заощадження, які я поклав у банку з-під цукру, де мама завжди зберігала гроші. На мою думку, це було правильне рішення, адже вона завжди старалася заради мене, а тепер прийшов час її рятувати. Я міг обійтися і без комп’ютера.
Посмішка матері, коли вона вкотре перерахувала гроші в схованці, цього вартували. Нарешті їй вистачало на операцію. Я був дуже радий, що зміг зробити свою найріднішу людину хоч трішки щасливішою. Вона заслуговувала цього, враховуючи всі ті старання, які вона приклала для мого виховання.
А як би ви вчинили на місці хлопця? Чи змогли б пожертвувати своєю мрією заради близької людини?
