«Олег, це мій чоловік, допоможіть, відкрийте» — Марія забарабанила по стінці ліфта, з усієї сили. Але голоси ставали тихішими, як і кроки. Більше ніхто не відгукнувся, не прийшов їх рятувати

«Як же добре вдома» — подумала Марія, ледь таксі, яке вона взяла на вокзалі, в’їхало у двір. Жінка ледь не розплакалася від радості. І чого це вона раптом стала такою сентиментальною? Загадка. А взагалі Марія планувала зробити сюрприз своєму чоловікові, Олегу. Це була їхня перша тривала розлука за три роки шлюбу. Жінка увійшла в ліфт, посміхнувшись думкам про швидку зустріч, Марія здригнулася, почувши чоловічий голос:

«Вам який?»

— «Третій» — тихо промовила Марія.

«І мені теж» — чоловік натиснув на кнопку, ліфт смикнувся і поповз вгору. Марія вже взяла свою дорожню сумку за ручку і зробила крок ближче до дверцят, готовим ось-ось відкритися на її поверсі. В цю мить ліфт кілька разів сіпнувся і зупинився.

«Ось тільки цього не вистачало» — сказав попутник жінки. Марія глянула на чоловіка. І тільки зараз зрозуміла, що він шалено схожий на актора, серіал з яким йде зараз по одному з каналів. Піймавши себе на думці, що непристойно так розглядати незнайомця, нехай він навіть володіє приємними рисами обличчя, Марія опустила важку сумку і тихенько зітхнула:

«От пощастило, так пощастило, треба було йти пішки».

Тим часом чоловік натиснув на кнопку, на якій імовірно було написано слово «Виклик». Згодом і стараннями місцевих хлопчаків вона перетворилася в розплавлений чорний прямокутник. Однак все це було безрезультатно. Диспетчер не відповідав. Чоловік почав тиснути на всі кнопки підряд. Все з тим же успіхом. Ось і приїхали. Марія картала себе за те, що даремно вона так поспішала, брала таксі, вирішивши зробити сюрприз, приготувати вечерю, зустріти коханого. А в підсумку їй доведеться стирчати в ліфті з незнайомцем. Хто знає, що в нього на думці.

«Я сподіваюся, ви не страждаєте на клаустрофобію?» — запитав він.

«Ні» — сказала Марія, гіпнотизуючи двері, нібито вони зараз відкриються силою її думки.

«Ви тут живете?» — пішло наступне питання. Жінка кивнула. «А телефон у вас є?». Марія полізла в сумочку. Але апарат виявився розряджений. 

«От чорт, а я забув свій в машині, ідіотська ситуація. Послухайте, перестаньте на мене так дивитися. Я не збираюся вас домагатися».

Тільки зараз Марія зрозуміла, що дивиться на друга по нещастю з-під лоба своїм фірмовим колючим поглядом. Труснувши головою, жінка перевела погляд на дошку з рекламними оголошеннями. Ні, у неї занадто розігралася фантазія. Треба менше читати детективів перед сном. Марії раптом стало ніяково за свій підозріло насторожений вигляд.

«Ви до Коваленка?» — запитала жінка, щоб хоч якось заповнити тишу. 

На їхньому майданчику розташовувалося чотири квартири. Одна була порожня. А та, що знаходилася навпроти, постійно здавалася. Мешканці змінювалися там зі швидкістю світла. Та й імен господарів вона не знала.

«Ні, начебто до Ковалевського. Я працюю в фірмі, яка встановлює склопакети, мені необхідно зробити виміри. Давайте знайомитися, раз така справа. Мене звуть Олексій».

— «Марія. Дуже приємно»- промовила жінка.

«Що ж, Марія, давайте спробуємо вибратися» — підморгнув їй чоловік.

 «А як?» — з нотками надії в голосі запитала вона. 

«Доведеться ламати ліфт. Не сидіти ж нам тут вічність».

Будинок був старий, а ліфт в ньому допотопний. Шахта ліфта перебувала в колодязі серпантину сходових прольотів. Щоб зайти в ліфт, необхідно було натиснути на ручку залізних дверей на поверсі, а потім розкрити стулки віконниць дверей ліфта, простеживши, щоб зверху на них опустилася горизонтальна перекладина. І тільки лише потім натискати кнопку.

Олексій встав навшпиньки і почав піднімати планку, яку утримувала стулки дверей. Вона не хотіла піддаватися, пальці чоловіки зісковзували. А Марія з жахом в очах спостерігала за всією цією картиною. Треба ж, за два роки, що вони живуть в цьому будинку, жінка застрягла в ліфті перший раз. А якби вона була зараз тут одна? Ні, не потрібно думати про погане.

«Відступіться» — сказала жінка і з готовністю взялася допомагати Олексію. 

«А ми не впадемо?» — раптом запитала вона.

 «Малоймовірно» — відповів чоловік. 

У цей момент вона чітко почула голос чоловіка і стукіт жіночих каблучків. Потім пролунав сміх.

«Олег, це мій чоловік, допоможіть, відкрийте» — Марія забарабанила по стінці ліфта, з усієї сили. Але голоси ставали тихішими, як і кроки. Більше ніхто не відгукнувся, не прийшов їх рятувати. Жителі під’їзду нібито вимерли.

«Думаю, кричати марно» — сказав Олексій. 

Жінка з ще більшою ретельністю взялася до роботи. І через кілька хвилин вони зламали замок планки і відчинили стулки дверей. Ліфт застряг між поверхами. І якби хто-небудь зараз вийшов на майданчик, і відчинив металеві двері ліфта, то побачив голови у себе під ногами. Зітхнувши з полегшенням, Марія заглянула в очі Олексія з надією, як будемо вибиратися.

В її голові все ще звучав цей сміх. Невже її чоловік приводив додому жінку? Годі збагнути. Ні, це не могло бути правдою. Вона просто втомилася з дороги. Це був голос сусіда. Та скільки схожих голосів на світі. Її теж на роботі плутають з Аллою Сергіївною, її начальницею, дивуючись схожості їхніх голосів. Вона просто накрутила собі. Зараз головне вибратися з цього ліфта і ніколи в житті більше не сідати в нього.

Раптом на майданчику почулися кроки. Хтось смикнув ручку дверей ліфта. Після декількох спроб вона піддалася. Їх володар сів навпочіпки. 

«Привіт» — це був сусідський хлопчик Ванька.

«Вань, привіт, а мама з татом вдома?»

— «Ні, тітко Марія, вдома нікого немає» — сказав хлопчисько.

«А може постукайте до сусідів?». Хлопчина покрутився на сходовому майданчику, але, мабуть, сьогодні був невдалий у всіх планах день.

«Мені потрібно бігти в школу, тітко Марія, вибачте, фізкультура першим уроком, ніяк не можна спізнюватися».

Коли кроки хлопчика стихли, жінка жалібно глянула в очі сусіда по нещастю. По щоці скотилася сльоза.

«Так, не ревіти. Давайте я сяду, а ви встанете мені на плечі, потім я піднімуся, і ви спробуєте вибратися назовні».

На Марії була спідниця, так би мовити не зовсім відповідний одяг, щоб ставати на плечі до незнайомого чоловіка. Але що ж робити. Зітхнувши, жінка погодилася. Вже через кілька хвилин вона сіла на підлогу сходової площадки, проїхала пазом пів метра, зібрала весь бруд. А коли почала підніматися, почула клацання замка.

«Марія?» — Олег завмер у дверях, розглядаючи дружину, скуйовджену і забруднену.

«Де вона, хто вона?» — з подивом на обличчі запитав чоловік. «Що з тобою, де твої речі?» 

— «Ти від відповіді не ухиляйся, я все чула, твій голос і жіночий сміх».

В цей час Олексій нагадав про себе:

«Гей, ви, там, нагорі, може допоможете вибратися?».

Олег ступив до ліфта. Через кілька хвилин до нього приєднався сусід по сходовому майданчику. Насилу вони все-таки витягли Олексія, а разом з ним і речі Марії.

Вона ще довго ходила по квартирі, придивляючись до кожної пилинки на поверхні. Перевірила все, навіть під ліжко залізла, все марно. Непомітно до неї підкрався чоловік і обійняв:

«Ну, все перевірила? Ще раз кажу, ніяких сторонніх жінок у мене не було».

Як потім виявилося, поки Марія сиділа в ліфті, Олег міцно спав. Чоловік повернувся додому з нічної зміни. Йому довелося вийти в свій вихідний, оскільки колега по роботі захворів. А в цей час заїжджав його брат з подругою. Хлопець нещодавно повернувся з армії, як раз в дні відрядження Марії. За цей час він сильно змінився, змужнів, став ще більше схожим на батька, на якого вони з Олегом були схожі, як дві краплі води.

Минуло вже багато років. А цю історію Марія з Олегом частенько згадують, правда, вже зі сльозами на очах, від сміху.

Вам сподобалася ця історія?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: