«Як же добре вдома» – подумала Марія, ледь таксі, яке вона взяла на вокзалі, в’їхало у двір. Жінка ледь не розплакалася від радості. І чого це вона раптом стала такою сентиментальною? Загадка. А взагалі Марія планувала зробити сюрприз своєму чоловікові, Олегу. Це була їхня перша тривала розлука за три роки шлюбу. Жінка увійшла в ліфт, посміхнувшись думкам про швидку зустріч, Марія здригнулася, почувши чоловічий голос:
«Вам який?»
– «Третій» – тихо промовила Марія.
«І мені теж» – чоловік натиснув на кнопку, ліфт смикнувся і поповз вгору. Марія вже взяла свою дорожню сумку за ручку і зробила крок ближче до дверцят, готовим ось-ось відкритися на її поверсі. В цю мить ліфт кілька разів сіпнувся і зупинився.
«Ось тільки цього не вистачало» – сказав попутник жінки. Марія глянула на чоловіка. І тільки зараз зрозуміла, що він шалено схожий на актора, серіал з яким йде зараз по одному з каналів. Піймавши себе на думці, що непристойно так розглядати незнайомця, нехай він навіть володіє приємними рисами обличчя, Марія опустила важку сумку і тихенько зітхнула:
«От пощастило, так пощастило, треба було йти пішки».
Тим часом чоловік натиснув на кнопку, на якій імовірно було написано слово «Виклик». Згодом і стараннями місцевих хлопчаків вона перетворилася в розплавлений чорний прямокутник. Однак все це було безрезультатно. Диспетчер не відповідав. Чоловік почав тиснути на всі кнопки підряд. Все з тим же успіхом. Ось і приїхали. Марія картала себе за те, що даремно вона так поспішала, брала таксі, вирішивши зробити сюрприз, приготувати вечерю, зустріти коханого. А в підсумку їй доведеться стирчати в ліфті з незнайомцем. Хто знає, що в нього на думці.
«Я сподіваюся, ви не страждаєте на клаустрофобію?» – запитав він.
«Ні» – сказала Марія, гіпнотизуючи двері, нібито вони зараз відкриються силою її думки.
«Ви тут живете?» – пішло наступне питання. Жінка кивнула. «А телефон у вас є?». Марія полізла в сумочку. Але апарат виявився розряджений.
«От чорт, а я забув свій в машині, ідіотська ситуація. Послухайте, перестаньте на мене так дивитися. Я не збираюся вас домагатися».
Тільки зараз Марія зрозуміла, що дивиться на друга по нещастю з-під лоба своїм фірмовим колючим поглядом. Труснувши головою, жінка перевела погляд на дошку з рекламними оголошеннями. Ні, у неї занадто розігралася фантазія. Треба менше читати детективів перед сном. Марії раптом стало ніяково за свій підозріло насторожений вигляд.
«Ви до Коваленка?» – запитала жінка, щоб хоч якось заповнити тишу.
На їхньому майданчику розташовувалося чотири квартири. Одна була порожня. А та, що знаходилася навпроти, постійно здавалася. Мешканці змінювалися там зі швидкістю світла. Та й імен господарів вона не знала.
«Ні, начебто до Ковалевського. Я працюю в фірмі, яка встановлює склопакети, мені необхідно зробити виміри. Давайте знайомитися, раз така справа. Мене звуть Олексій”.
– “Марія. Дуже приємно»- промовила жінка.
«Що ж, Марія, давайте спробуємо вибратися» – підморгнув їй чоловік.
“А як?” – з нотками надії в голосі запитала вона.
«Доведеться ламати ліфт. Не сидіти ж нам тут вічність».
Будинок був старий, а ліфт в ньому допотопний. Шахта ліфта перебувала в колодязі серпантину сходових прольотів. Щоб зайти в ліфт, необхідно було натиснути на ручку залізних дверей на поверсі, а потім розкрити стулки віконниць дверей ліфта, простеживши, щоб зверху на них опустилася горизонтальна перекладина. І тільки лише потім натискати кнопку.
Олексій встав навшпиньки і почав піднімати планку, яку утримувала стулки дверей. Вона не хотіла піддаватися, пальці чоловіки зісковзували. А Марія з жахом в очах спостерігала за всією цією картиною. Треба ж, за два роки, що вони живуть в цьому будинку, жінка застрягла в ліфті перший раз. А якби вона була зараз тут одна? Ні, не потрібно думати про погане.
«Відступіться» – сказала жінка і з готовністю взялася допомагати Олексію.
«А ми не впадемо?» – раптом запитала вона.
«Малоймовірно» – відповів чоловік.
У цей момент вона чітко почула голос чоловіка і стукіт жіночих каблучків. Потім пролунав сміх.
«Олег, це мій чоловік, допоможіть, відкрийте» – Марія забарабанила по стінці ліфта, з усієї сили. Але голоси ставали тихішими, як і кроки. Більше ніхто не відгукнувся, не прийшов їх рятувати. Жителі під’їзду нібито вимерли.
«Думаю, кричати марно» – сказав Олексій.
Жінка з ще більшою ретельністю взялася до роботи. І через кілька хвилин вони зламали замок планки і відчинили стулки дверей. Ліфт застряг між поверхами. І якби хто-небудь зараз вийшов на майданчик, і відчинив металеві двері ліфта, то побачив голови у себе під ногами. Зітхнувши з полегшенням, Марія заглянула в очі Олексія з надією, як будемо вибиратися.
В її голові все ще звучав цей сміх. Невже її чоловік приводив додому жінку? Годі збагнути. Ні, це не могло бути правдою. Вона просто втомилася з дороги. Це був голос сусіда. Та скільки схожих голосів на світі. Її теж на роботі плутають з Аллою Сергіївною, її начальницею, дивуючись схожості їхніх голосів. Вона просто накрутила собі. Зараз головне вибратися з цього ліфта і ніколи в житті більше не сідати в нього.
Раптом на майданчику почулися кроки. Хтось смикнув ручку дверей ліфта. Після декількох спроб вона піддалася. Їх володар сів навпочіпки.
«Привіт» – це був сусідський хлопчик Ванька.
«Вань, привіт, а мама з татом вдома?»
– «Ні, тітко Марія, вдома нікого немає» – сказав хлопчисько.
«А може постукайте до сусідів?». Хлопчина покрутився на сходовому майданчику, але, мабуть, сьогодні був невдалий у всіх планах день.
«Мені потрібно бігти в школу, тітко Марія, вибачте, фізкультура першим уроком, ніяк не можна спізнюватися».
Коли кроки хлопчика стихли, жінка жалібно глянула в очі сусіда по нещастю. По щоці скотилася сльоза.
«Так, не ревіти. Давайте я сяду, а ви встанете мені на плечі, потім я піднімуся, і ви спробуєте вибратися назовні».
На Марії була спідниця, так би мовити не зовсім відповідний одяг, щоб ставати на плечі до незнайомого чоловіка. Але що ж робити. Зітхнувши, жінка погодилася. Вже через кілька хвилин вона сіла на підлогу сходової площадки, проїхала пазом пів метра, зібрала весь бруд. А коли почала підніматися, почула клацання замка.
“Марія?” – Олег завмер у дверях, розглядаючи дружину, скуйовджену і забруднену.
«Де вона, хто вона?» – з подивом на обличчі запитав чоловік. «Що з тобою, де твої речі?»
– «Ти від відповіді не ухиляйся, я все чула, твій голос і жіночий сміх».
В цей час Олексій нагадав про себе:
«Гей, ви, там, нагорі, може допоможете вибратися?».
Олег ступив до ліфта. Через кілька хвилин до нього приєднався сусід по сходовому майданчику. Насилу вони все-таки витягли Олексія, а разом з ним і речі Марії.
Вона ще довго ходила по квартирі, придивляючись до кожної пилинки на поверхні. Перевірила все, навіть під ліжко залізла, все марно. Непомітно до неї підкрався чоловік і обійняв:
«Ну, все перевірила? Ще раз кажу, ніяких сторонніх жінок у мене не було».
Як потім виявилося, поки Марія сиділа в ліфті, Олег міцно спав. Чоловік повернувся додому з нічної зміни. Йому довелося вийти в свій вихідний, оскільки колега по роботі захворів. А в цей час заїжджав його брат з подругою. Хлопець нещодавно повернувся з армії, як раз в дні відрядження Марії. За цей час він сильно змінився, змужнів, став ще більше схожим на батька, на якого вони з Олегом були схожі, як дві краплі води.
Минуло вже багато років. А цю історію Марія з Олегом частенько згадують, правда, вже зі сльозами на очах, від сміху.
Вам сподобалася ця історія?