Степан часто їздив у відрядження по роботі. Цього року його зміна випала на Різдво. Тому зі сім’єю він його святкувати не міг.
А вдома чекали дружина та синочок. Йому було вже 13.
– Андрійку, до нас гості сьогодні прийдуть – казала Олена, його дружина до сина.
– Тато все-таки встигне повернутись? – з надією спитав малий.
– Ні, золотце. Це не тато. Але цю людину ти теж добре знаєш. Побачиш, як прийде.
Вони з сином прибрали, наготували різних страв, накрили на стіл. Андрій любив сімейні свята, його мама смачно готувала. Інколи він отримував подарунки.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ввечері у двері постукали. Андрій пішов відчиняти, як він зрозумів, це і був обіцяний мамою гість.
На порозі стояв Сашко. Хлопчик, з яким вони дуже товаришувати у молодших класах, його багато хто цурався. Десь у класі 5 вони перестали спілкуватись, зараз уже перейшли у 8.
Олена підійшла і запросила гостя у дім.
– Дякую, що запросили до себе. Мені дуже приємно – з посмішкою промовив Сашко.
– Так говориш, ніби тебе в гості ніколи не запрошували – буркнув Андрій.
– Не повіриш, але ні. Жодного разу. А тим паче на Різдво.
– У вас дуже красива ялинка! Штучна, але пахне, як жива.
– Так, це Андрійко ароматизатор хвої десь у магазині знайшов – відповіла жінка.
Олена принесла запечену курочку, поставила на стіл, вони приступили до трапези. Жінка розпитувала малого про навчання, про сім’ю. Він хвалив її їжу. А Андрійко сидів відсторонено.
Сашко був з проблемної сім’ї. Його мати була ще те гуляко. Її не цікавило що робить син, де він, чи не голодний. Тільки бігала за заможними кавалерами. Не розуміла, що вона нікому не потрібна, усі її лиш використовують. Батька десь не було. Інші родичі від них відвернулись. Сашко був кинутий напризволяще. А Олені стало шкода дитини, тому вона його і покликала.
– Мама нічого не робила на свята. У вас такий щедрий стіл, а у нас.. Вона навіть ялинку не ставила. Я гілочку в лісі знайшов, то приніс і поставив у вазу. Оце й усе.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Андрій уявив собі цю картину і йому стало образливо за старого друга. Він думав, що це традиція, якої дотримуються усі. У нього аж сльози навернулись на очі. Сашко побачив це і вирішив підбадьорити хлопця:
– Та не бери до голови. Зате у мене зараз справжнє свято!
Олена хлопчика зустріла ще наприкінці осені, в магазині біля їхнього дому. Сашку не вистачало грошей, щоб оплатити покупки, він просив продавчиню, записати його до боржників. Та вона йому відмовляла. Тоді Олена підійшла і спитала, на що йому не вистачає?
– На мівіну – зізнався Сашко, йому було соромно.
– Мівіну? Ти не маєш чого їсти?
– Мама знову гуляє. Вже тиждень вдома не була.
– Ходімо зі мною…
Жінка набрала йому продуктів: овочі, фрукти, цукерки, макарони, крупи різні, масло та багато іншого. Оплатила. Допомогла занести пакети. Сашко дуже дякував. Йому було незручно, але він не відмовився. Бо в хаті й справді миша повісилась.
Олена була готова розплакатись. Вона знала, що йти до його матері марно, це нічого не дасть. Але його залишити вона не могла.
– Сашко, якщо знову буде так, то приходь до нас. Ти ж знаєш де ми живемо, так? Домовились?
Хлопець кивнув головою.
Попри усю цю сімейну ситуацію, Сашко добре навчався у школі, був відмінником. Мабуть, розумів, що освіту йому ніхто оплачувати не буде і розраховувати він зможе лиш на власні сили.
Він завжди виглядав чистим та охайним. Як виявилось, одяг він пере та прасує сам. Олені це було дивно, адже її син навіть не знав, як пральну машинку увімкнути.
Після вечері Андрій запропонував Сашку погратись в комп’ютерні ігри. Той з радістю погодився, адже власного комп’ютера він не мав. Тому це було для нього в новинку. Та що казати, він навіть телефону не мав.
Андрій дуже цьому здивувався, бо ж усі в їхньому касі мали телефони, він і не здогадувався, що для когось це була розкіш.
– Ось, візьми – Андрій простягнув Сашку свій старий смартфон. Він був трохи потертий і пошарпаний, але в робочому стані.
– Я не можу його прийняти, це надто дорого!
– Припини. Я і так ним не користуюсь. Он в шуфляді валяється. Бери, бери.
Сашко невпевнено взяв до рук гаджет. Його очі засяяли.
– Спасибі тобі велике, я його берегтиму.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Поки хлопці розбирались з телефоном, Олена пішла пакувати гостинці Сашку: накидала частину салатів, м’ясного, картопельки. Їй було не шкода. Головне, щоб дитина сита була.
А ще вона спакувала минулорічні речі Андрія. Сашко був меншенький, на нього вони будуть добрі. Бо ж її син різко підскочив, витягнувся – усе вже було маленьке, хоча у хорошому стані.
Хлопець відмовлявся, почувався ніяково. Та Олена відмов не приймала. Віддала все хлопцю і він пішов додому.
Тоді сіла говорити з Андрієм:
– Сину, ти пам’ятаєш нашу нещодавню розмову? Ти мене тоді геть слухати не хотів..
Андрій згадав і зрозумів, що мама мала на увазі.
Олена випадково дізналась, що Андрій насміхався з Сашка, жартував за ним позаочі, попросила більше цього не робити.
– А мені то що? Головне , що у мене все добре, яке мені до нього діло?
– Так не можна, зрозумій! – пояснювала матір.
Та він це усвідомив тільки після сьогоднішньої зустрічі з Сашком. Він зрозумів, що до людей потрібно ставитись співчутливо, допомагати, якщо можеш. Так він і зробив. Став частіше бачитись з Сашком, більше не ображав його, не сміявся.
Одного разу підійшов до Олени з питанням:
– Мамо, а де хлопчику мого віку можна роботу знайти?
– Ти для себе цікавишся?
– Ні, для Сашка.
Жінка трохи подумала, а потім запропонувала хлопцю мити підлогу на сходових майданчиках у їхньому під’їзді. Раніше це робила стара бабця, але вона переїхала до дітей в інше місто і тепер це робити нікому.
– З кожного поверху по 100 гривень. Прибирати раз у місяць або два. Думаю, непоганий підробіток – казала жінка. Їй було трохи незручно пропонувати дитині і таку роботу, але просто так грошей він брати не буде, вона вже пробувала йому давати.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Хлопець з радістю погодився, а Андрій навіть йому допомагав.
За деякий час до Олени зателефонував класний керівник сина, попросила прийти до школи.
– Андрій щось накоїв? – спитала жінка, коли прийшла.
– Так. Останнім часом він свариться з усіма хлопчиками у ласі. Думаю, на нього негативно впливає дружба з цим Сашком. Вам треба слідкувати за тим, з ким спілкується ваш син!
– Що ви маєте на увазі?
– Ну ви ж знаєте, з якої Сашко сім’ї. Я чула навіть, що він підлоги почав мити у під’їздах. Нащо Андрію такі знайомі?
– Та що ви собі дозволяєте? Ви ж педагог, як можете робити таку різницю між дітьми? Хто вам дав право так говорити? Йому допомоги потрібно, підтримати йому і так важко, а ще ви підливаєте масла у вогонь! Мабуть, ому його у класі цураються. Ваших рук справа?
Вчителька почервоніла, та більше не сказала ні слова.
Через рік Сашка до себе забрав батько. Напевно зрозумів, що з такою мамою його залишати не можна. Вони переїжджали в інше місто, до бабусі хлопця.
Андрій через багато років зустрів старого приятеля, він закінчив коледж кулінарний, пішов працювати кухарем. Він так мріяв про це в дитинстві. І от! Життя у нього йшло добре. Навіть з дівчиною познайомився, одружуватись хотіли.
Все-таки буває добре на цій планеті. Головне у нього вірити!
А якби ви були на місці Олени, то допомагали б Сашку?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
