– Добрий вечір, Маріє Василівно! А Валентина вдома?
То був звичайний зимовий вечір. Галантний кавалер Руслан стояв на порозі й тримав в одній руці шампанське, а в іншій торт.
– І вам добрий вечір! Так! Прошу проходити! Я зараз її покличу.
Жінка помітила, що він стояв у новому костюмі, дорогій краватці та блискучому взутті.
– А чому ви такі нарядні сьогодні? – кинула вона, коли вже йшла у кімнату дочки.
– Сьогодні особливий день для мене! Я підготував для Валентини сюрприз!
Марія Василівна хутко зайшла до кімнати.
– Там твій Руслан прийшов! Давай, одягай своє найкраще плаття! Щоб фігуру підкреслило. І очі підведи. Он там моя помада лежить. Одним словом ти мене зрозуміла! Все, ми тебе чекаємо!
Руслану було близько 30 років. Він викладав креслення у виші, куди минулого року вступила Валентина. Насправді за ним бігали майже всі студентки. Проте чоловік далеко не був красенем. Манери, вміння гарно розмовляти, високий зріст та карі очі це легко перекривали.
Коли чоловік вперше побачив вродливу, струнку із довгим волоссям Валентину, то його серце забилося так швидко, як ніколи. Одразу жар розплився по всьому тілу. Руслан подумав, що то кохання з першого погляду. І першим наважився проявити симпатію.
Усі її подруги й дівчата на курсі заздрили, коли дізналися про їхні стосунки. І от, він захотів зробити дівчині пропозицію.
Планував освідчитися на Новий рік. Але компанія була не зовсім відповідною. Вирішив перенести на різдвяні свята. Купив золоте кільце з діамантом, новий костюм, торт, шампанське і направився до її дому.
Валентина вийшла з кімнати. На ній була ніжна голуба сукня. Коли вони зустрілись поглядами, то здавалось, що весь світ зупинився. Вже не помічали слів матері, яка запрошувала їх пройти на кухню.
Марія Василівна порізала торт. Руслан відкоркував шампанське:
– Хочу попросити у вас келихи – люб’язно сказав чоловік.
– Звичайно!
І за мить вони куштували дорогий напій з високих, тонких бокалів. Руслан підвівся:
– Я прийшов сьогодні не просто так. Маріє Василівно, я хочу попросити у вас руки вашої дочки! Валентино, ти вийдеш за мене заміж?
У дівчини на щоках з’явився рум’янець. Вона широко усміхнулася і теж підвелась. Її очі пильно дивились в очі схвильованого Руслана. Тим часом він дістав коробочку з каблучкою і кинув кільце у келих дівчини. Він побачив це у якомусь фільмі. Йому здалось, що це буде романтичніше.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– То ти згодна? Ти так і не відповіла! – запереживав той.
– Так! Так! Я згодна! – радісно промовила Валентина і нахилилася, щоб випити вина.
За мить почувся якийсь хрускіт. Дівчина різко зігнулася, а мати з нареченим не зрозуміли, що сталося.
– З тобою все добре? – захвилювався наречений і щойно зрозумів, що вона могла її проковтнути. – Який же я дурень! Потрібно було просто надіти її на палець. Ох ці фільми все зіпсували!
Валентина прикрила рукою свої уста. За мить на руці блищало кільце і частинка переднього зуба.
– Ой лишенько – прошепотіла мама.
Дівчина тут же почала плакати, а Руслан хотів провалитися від сорому.
– Ходімо! Я відвезу тебе в лікарню! Там має бути стоматолог! Він усе виправить! Вибач мені!
– До весілля заживе, доню, не переживай! – Марія Василівна намагалась заспокоїти дочку.
У лікарні була черга. Руслан не втримався, влетів до кабінету, щоб його кохану прийняли негайно. Та його попросили вийти. Правда за хвилину дівчину повів інший стоматолог.
– Ну як ти? – підскочив з крісла Руслан, коли кохана вийшла від лікаря.
– Тимчасова пломба. Потрібно завтра приїхати, тоді все виправлять!
– Боже, ти зможеш пробачити мені! Я винен! Це через мене! Але завтра все буде добре, от побачиш!
– Нічого страшного. Поїхали додому, я втомилась…
А через день Валентина могла знову спокійно усміхатися. Вони занесли заяви в РАЦС. З часом про цей інцидент усі забули.
Але дівчина не припала до душі своїй свекрусі. Та вважала, що її син повинен був обрати таку ж як він: стриману, скромну жінку, що займається викладанням, у них мали бути спільні погляди та інтереси. І що Руслан взагалі знайшов у цій молодій студентці, крім її краси?
Вони почали готуватися до весілля. Для святкування обрали шикарний ресторан. Коли молодята переступили його поріг, то їхні мами, як годиться промовили урочисті слова. Здавалося, що свекруха розчулилась і таки прийняла невістку.
Але вирішила, що саме вона має піднести коровай молодим і відібрала його у Марії Василівни разом із вишитим рушником на якому він лежав:
– По традиції молоді повинні відкусити шматочок короваю. У кого він більший, той і буде головою сім’ї! – оголосила мати Руслана.
Валентина нервово глянула на коровай, а потім на свою маму.
– Не кусай, а відламай шматок – прошепотіла вона.
– Ви що? Потрібно кусати! – витріщилась свекруха спочатку на Марію, а потім на Валентину. – Кусай кажу!
Гості метушилися ззаду. Не чемно було ще довше усіх затримувати й молодуха таки надкусила його. Разом зі шматком із рум’яною скоринкою короваю вона виплюнула і частину злощасної пломби.
Ціле весілля вона просиділа ображеною. А свекруха лиш дивилась на неї з єхидною посмішкою.
Через місяць молодята розлучилися.
– Краще нехай у мене буде зламаний зуб, а не життя – заспокоювала себе Валентина.
А ще через пів року дівчина розписалася зі своїм стоматологом. Тепер її зубам нічого не загрожує.
А Руслан так і не одружився. Решту життя матір не удобрювала його претенденток: то некрасива, то бідна, то без прописки. Та і він не наважувався робити пропозицію, бо йому здавалося, що знову утне якусь безглузду помилку і все зіпсує.
Така-от історія про зламаний зуб дівчини й нещасну долю чоловіка.
А ви б сприйняли це, як знак? Чи таки відламали шматок короваю і жили щасливо?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
