Моя бабуся жила у селі. Одружилась і виховувала сина. По сусідству з нею жили дві рідні сестри – Ганна і Оля. Красиві були. І хлопці за ними бігали. Та сталось так, що вони обидвоє полюбили одного й того ж парубка, Степана.
Степану більше сподобалась старша сестра Ганна. Почав до неї приходити, на танці із собою брати. Ночі разом проводили, з часом і про весілля думати почали. Батьки були не проти, Степан їм подобався, хлопець роботящий. Почали потрохи готуватись. Відгуляти вирішили восени.
Ольга ніяк не могла змиритись з цим весіллям. Аж волосся торчки їй вставало, як бачила Ганну зі Степаном разом. Вона ж також кохала його. Чому ж не вона на місці сестри?
Була, не було. Пішла Ольга до Степана і, як перед священником в церкві, вилила свою душу, сказала про свої почуття.
Хлопець вислухав її, але вдіяти нічого не міг. Заспокоїв, але сказав, що одружиться з Ганною, бо кохає її.
– Ти ще зовсім молода. Знайдеш собі гідного чоловіка. Ще на руках тебе носитиме! Навіщо тобі я? – говорив Степан.
Прийшов час весілля. Ганна красива, Степан поруч нею такий ошатний, мужній. Усі веселились і раділи. Тільки Ольга плакала. Тільки Степан знав, чому вона лила сльози, а всі решту думали, що через те, що сестру старшу з батьківського дому відпускає.
Молодята після гуляння пішли у свій дім. Провели свою першу шлюбну ніч! А Ольга під вікнами сиділа та підглядала. Не мала вона спокою! Побачила, як Степан цілує і роздягає Ганну, шепотіти під носа почала страшні слова:
– Проклинаю вас. Щоб вам щастя не було і не жили ви довго разом. Діти нехай хворими народяться!
Відтоді минуло 45 років. Моя бабуся переїхала жити до міста. Але час від часу навідується до родичів на цвинтар. Приїхала і побачила на лавочці бабусю стареньку. Пригледілась – Ольга сидить. Розговорились.
– Тепер у мене не життя, а жахіття суцільне. Ти знаєш, тоді на весіллі, я прокляла сестру і її чоловіка. Та цим зробила гірше тільки собі! У сестри ж то все добре! Все проти мене обернулось. Хлопця зустріла, хорошого. Та життя нам чомусь відразу не складалося. Дітей трьох мала. Старший втопився в озері, середній раком хворий був – теж загинув. Молодшого берегла як могла – та він геть бовдуром виріс. У в’язницю потрапив за крадіжку. Вийшов, тепер роботи знайти не може, сидить у мене на шиї, так ще й б’є мене періодично. Чоловік помер, під комбайн на роботі потрапив. Важко мені. Віку дожити не можу. Сиджу, чекаю поки усе скінчиться.
– Господь покарав тебе за твої слова..
– Сама себе я покарала. Тоді, коли це шепотіла, дивилась у вікно, а в кімнаті дзеркало стояло. Я у нього глянула і своє відображення побачила. А знаєш, що я ще тоді прошепотіла, щоб син Ганни вбив її. Дзеркало на мене цей прокльон відбило. От недовго мені вже залишилось. Син мене з цього світу зведе!
З цими словами Ольга пішла з цвинтаря.
Чи справедливо була покарана Ольга за свої слова? А ви вірите у прокльони?
