Особисте життя Ольги ніяк не складалася. Життя постійно підкидало їй не гідних супутників, які не вартували її часу. Вона знала собі ціну і не збиралася погоджуватися на менше. Та де знайти того, хто побачить її унікальність?
Після чергового розтавання Ользі кортіло зателефонувати до колишнього. Та вона знала, що це заборонено і порушувати цього правила не збиралася. Брели вихідні, тому потрібно було подумати, яким заняттям себе відволікти. Мабуть, варто купити квитки у кінотеатр, а ще краще – одразу на три сеанси підряд.
Дорогою дівчина перевірила пошту. У скриньці було декілька брошур та лист. Вона не наважилася відкрити його і вирішила, що зробить це потім. Та у залі Оля не могла зосередитися на стрічці, адже в її голові думки крутилися навколо того послання. Мабуть, це він їй написав. Йому хочеться помиритися і все виправити, а вона тим часом витрачає час на попкорн…
Дівчина зірвалася з місця і швидко попрямувала додому. Вона з полегшенням видихнула, коли побачила, що лист на місці. Ольга відкрила конверт і відчула запах цитрусової свіжості.
Вона розгорнула акуратно складений листок і поглянула на твердий та красивий почерк. Орфографічна грамотність чоловіка викликала у неї ще більше захоплення.
“Здрастуйте!
Можливо, я перейду усі розумні межі, якщо ось так зразу скажу, що ви – найпрекрасніша жінка, яку я зустрічав.
Хочу запропонувати вам одну авантюру. Завтра о 17:30 вийдіть на балкон. Від вас більше нічого не потребується. Звичайно, що навіть такі старання повинні бути оціненими, тому прийміть скромну плату.
Одразу прошу вибачення, якщо моє прохання видасться для вас образливим!
З повагою, містер Х”.
У конверті Ольга знайшла тисячу гривень. І як це розуміти? Чи погоджуватися їй на таку пропозицію? А що взагалі на неї чекає? Можливо, це доля? З такими питаннями в голові дівчина поринула в сон.
***
Настав ранок. Ольга прокинулася з приємними хвилюваннями. У неї був піднесений настрій, тому вона взяла отримані гроші і пішла в найближчий квітковий магазин. Там вона купила букет півоній. Повернувшись додому, дівчина почала готуватися до вечірніх справ.
О потрібній годині вона вийшла на балкон з квітами у руках. Нічого дивного вона не помітила, але ситуація змушувала її відчувати трепет. Ольга написала послання незнайомцю: “Продовжимо?” і залишила його у своїй поштовій скриньці.
Наступного дня вона отримала лист і ще одну тисячу гривень:
“З радістю продовжимо.
Ви були значно прекраснішою, ніж півонії у вас в руках. Та розпущене волосся додала б вам ще більшої вишуканості”.
“От і розпусник”, – розсміялася дівчина.
Та того ж дня вона відвідала салон краси, де оновила стрижку та зробила манікюр. Навіть на роботі усі помітили її зміни. Колеги почали пропонувати допомогу, відкривати їй двері і міняти воду в кулері з власної ініціативи.
Наступного дня дівчина о 17:30 знову вийшла на балкон і загадково підморгнула невидимому містеру Х, промовивши: “Насолоджуйся, розпуснику”.
У черговому листі Ольга прочитала:
“Добрий день!
Дякую за ще одну зустріч. Розпущене волосся вам справді пасує більше. Можливо, сьогодні ви зможете вдягнути ще й червоне плаття?
Вдячний, містер Х.
PS. Я не розпусник”.
Дівчина здивувалася, що він почув її. Зрештою, це не мало значення. вона насолоджувалася такою інтригою і таємничістю.
За ще одну тисячу гривень дівчина купила нову постіль з трояндами та волошками.
***
Так тривав день за днем. Ольга отримувала все нові завдання. Вона і яблуками жонглювання, і говорила мовою глухонімих, і співала пісні. Дівчині було цікаво брати в цьому участь, а головне, що не гроші приносили їй найбільше задоволення.
Зрештою вона вирішила, що прийшов час дізнатися, хто цей таємний шанувальник. Ольга прокинулася рано вранці, щоб підстерегти того, хто залишає їй листи. Саме так вона застукала біля своєї скриньки стареньку бабусю.
– Ось хто моя шанувальниця! – крикнула Ольга.
Старенька хотіла втекти, але їй не вийшло.
– Говоріть правду, – натиснула на неї дівчина. – Що відбувається?
– Ох, ця затія не подобалася мені з самого початку, – зрештою промовила жінка. – Та він наполягав…У двадцять п’ять років він був молодим і занадто хоробрим. Вирішив скочити у воду з обриву задля розваги. Виявилося, що озеро дуже мілке. Зробили багато операцій, але він залишився інвалідом…
– Гаразд, а гроші у нього звідки?
– Він не може ходити, а може думати головою. Так і заробляє на життя, а у вільний час спостерігає за іншими людьми в бінокль. З того часу, як почав тобі листи писати, то дуже змінився. Став щасливішим. Усмішка не сходить з лиця. До того ходив зажурений, бо усі від нього відвернулися. А жалю він терпіти не може. Лише зі мною, доглядальницею, продовжував спілкуватися.
– Зрозуміло. У мене є прохання: не говоріть йому про нашу розмову. І ще одне, а як він може мене чути?
– Він читає по губах, – підморгнула старенька.
***
Та після цієї зустрічі все змінилося. Листи більше не приходили. Ольга зрозуміла, що доглядальниця все розповіла, але вона не перестала виходити на балкон.
Дівчина розуміла, що незнайомець спостерігає за нею, тому говорила:
– Привіт, розпуснику. Як у тебе справи? Бо у мене все гаразд. Вчора купила новий чайник, а сьогодні мені снилися динозаври.
Потім вона почала читати про людей з обмеженими можливостями. Ольга дізналася багато інформації, яка спочатку налякала її. Та потім вона все зрозуміла і заспокоїлася.
– Привіт, розпусний. Я сьогодні читала про твою недугу стосовно ніг. У мене є запитання, а якщо ти мене вкусиш, то я також перестану ходити? Чи, можливо, будемо кусатися обережно?
Вона інстинктивно відчувала, що змогла розвеселити його.
– Чекаю на листа від тебе. Можна і без грошей. Я просто починаю хвилюватися.
Наступного дня вона отримала повідомлення:
“Привіт, радосте моя. Ти вчора була жахливо смішна. Наголос на першому слові цього словосполучення. Ось тобі 10 гривень, адже гумор сьогодні не вартує багато”.
Так відновилося їхнє листування і зустрічі. Одного дня вона сказала:
– Розпуснику, я хочу запросити тебе зі мною в басейн. Я знаю, що тобі туди можна, тому не шукай відмовок.
Та відповіді Ольга не отримала, тому сильно обурилася й передала через стару конверт з грішми і листом:
“Привіт, розпусний сусід навпроти. Віддаю тобі 7 тисяч гривень, які ти мені заплатив. А ще 25 тисяч в подарунок. Сподіваюся, що завтра о 10:00 ми побачимось біля мого під’їзду”.
***
Цілу ніч Ольга не могла заснути. Зранку вона вийшла на вулицю. Там на неї чекав хлопець у колясці. Він був симпатичним і пах цитрусами.
– Вибач, я захопився грою. Хочу повернути тобі гроші, – сказав він. – А продовжувати, на мою думку, не варто.
– Може, все ж спробуємо?
– Це буде важко…
– Не хвилюйся. Я не заподію тобі зла.
– Ми обоє поранимося.
– Годі командувати, – зрештою сказала дівчина. – Прийшла моя черга вирішувати. Сьогодні ми йдемо в басейн, а далі побачимо.
Вона рішуче підійшла до коляски і повезла його в їхнє спільне майбутнє.
На які думки вас наштовхнула ця історія?
