Онуки залишили стареньку бабусю в селі цілком саму. Одного дня вона побачила знайомий силует у вікні

Одного ранку по дорозі їхав дуже дорогий автомобіль. За кермом і поруч сиділи два молодих, гарно одягнених чоловіки й радісно розмовляли між собою. Та позаду був ще один пасажир. Старенька бабуся, яка витирала хустинкою гіркі сльози.

Її звали Світлана Петрівна. Жінці було 70 років. А попереду неї її онуки. Усі вони прямували до її рідного села. Вона вже дуже давно там не була. На тамтешньому цвинтарі поховані всі її родичі. Сльози самі котилися від теплих спогадів про молодість, те, як вони колись разом ходили на танці та виручали один одного. Вони їхали оглянути будинок, що надійшов їй у спадок. 

Лише бабця не здогадувалась про їхні справжні наміри. Вони вже вважали її квартиру у місті своєю. А стару хотіли залишити в тому будинку. Ще з тої радості купили багато продуктів для неї, щоб вистачило на перший час.

Те село було дуже малим. Усіх жителів можна було порахувати. Та все ж там була змога віддати дітей до початкової школи. Але дороги були важкими, особливо після дощу. Лише кілька сімей мали трактори. 

Дорогою вони двічі застрягали у глині. Але таки добралися до будинку. Їх приємно здивувало, що він був цілим. Адже його збудували цілих 100 років тому.

– Бабцю, ми нарешті приїхали! Тут на свіжому повітрі тобі буде краще, ніж в тому шумному місті. Тут справді дуже гарно! – Говорив старший внук Олег. 

Бабця зайшла до будинку. У вітальні на столі стояв портрет її батьків. Вона пригорнула фото і глянула через вікно. Внуки у той час заносили її речі, але думками вона поринула у своє минуле. 

Після школи вона мріяла вступити до медичного. Та її коханий наполягав на іншому. Він хотів будувати велику сім’ю тут. Коли Ігор почув плани дівчини, то переконував, що простим селянам не місце в медицині й щоб вона залишалася з ним. Але мрія молодої Світлани була сильнішою. Пара таки розірвала стосунки. І їхні долі розійшлися в різні сторони.

Її хлопець швидко знайшов іншу й одружився. Тим часом як у Світлани почалось навчання і вона занурилась в нього з головою. А коли воно закінчувалось, то закохалася знову. Він працював у лікарні завідувачем відділення. З часом держава йому допомогла отримати житло. Вони там жили, потім зіграли весілля і чекали на появу донечки.

Минав рік за роком. Дочка виросла і теж захотіла стати лікарем. Пізніше на роботі познайомилася з майбутнім чоловіком. Гарно складалося життя Світлани. Діти стали на ноги, внуки тішили й швидко росли.

Потім помер її чоловік. Дочка з зятем вже кілька років працювали в іншій країні, там сильно не вистачало кадрів і вони згодились. А внуки залишились зі Світланою, їм навіть подобалось, що ніхто тепер їх не контролює і займалися своїм бізнесом. Та майже одразу почали будувати плани на квартиру. І не просто так відвезли бабцю в село.

– Ми тут все поскладали. Ну, не скучай тут. Ми будемо тебе часто провідувати! – Перервав спогади Світлани внук Олег і закрив за собою двері.

– Нарешті! Ми її так легко позбулися. Точно там залишиться і помре. А батьки, теж довго не протягнуть біля своїх заражених пацієнтів. Тоді квартира буле наша! – Тішився інший внук Сергій.

Світлана Петрівна справді чекала, коли її відвідають. Тиждень за тижнем сиділа біля вікна і дивилася на дорогу. Продукти теж поволі закінчувались, а найближча крамниця знаходилась за кілька кілометрів. Але вона не засмутилась, любила ходити, тим більше час проходив швидше. 

Одного дня вона поверталася додому. Раптом їй стало погано, потемніло в очах і жінка вирішили присісти. Її помітила Марія – вчителька тої самої початкової школи.

Нещодавно вона влаштувалась сюди. Насправді жінка хотіла втекти від чоловіка алкоголіка, що постійно ображав її та двох малих дітей. Тому вона вирішила, що тут у такому глухому селі він її не знайде. І пообіцяла собі, що завжди прийде на допомогу тому, хто її потребуватиме. Оскільки так само її виручили у школі та дали житло.

Жінка підійшла до бабці та вони заговорили. Світлана Петрівна розповіла все як було. Що внуки їй брехали про те, що буду приїжджати. Що дочка перестала дзвонити і як навіть не цікаво дізнатися чи все добре. Вона не розуміла чому найближчі люди відвернулися від неї.

Після цієї зустрічі Марія часто допомагала бабусі. То в домі, то біля дому, вони подружилися і мали багато тем для розмов. Вчителька постійно підтримувала Світлану Петрівну, що такі випробування дані не кожному і не просто так і вона обов’язково зі всім впорається. А бабця не знала чим віддячити жінці, у неї нічого не було. 

Тепер вже зовсім старий Ігор якось вирішив піти на цвинтар. Чоловік відчував, що скоро його час настане і хотів помолитися на могилі батьків. Коли він повертався, то не повірив своїм очам. Він побачив світло у будинку Світлани, а через мить і саму жінку. Він задумався і зрозумів, що потрібно було їхати разом з коханою. Життя його не склалося і зараз він залишився зовсім один. Він одразу впізнав її та постукав у вікно. Сам він дуже змінився ззовні, але Світлана без сумніву його теж впізнала. 

Наступні кілька днів вони багато розмовляли. Згадували минуле і таки пробачили один одного. Тепер Ігор покинув цей світ зі спокійною душею. Перед смертю він дав їй невелику скриньку. Якось він знайшов її біля свого будинку, відкрив і побачив коштовності. Йому вони були не потрібні й він дав їх Світлані. Жінка була здивована, але знала, що Марії вони більше потрібні. Та і подякувати більше нічим не могла.

Раптово повернулась дочка з чоловіком і побачили, що бабці немає вдома. Коли внуки в усьому зізналися, то одразу були вигнані з дому, звикли до всього готового. Жінка одразу поїхала в село до мами. Вона хотіла відчинити двері, та в домі нікого не було.

Вони розпитали сусідів і поїхали кудись за їхніми словами. Вони побачили, що Світлана тепер живе у новенькому котеджі разом з Марією і дітьми. Грошей вистачило на нове житло. Дочка просила повернутися матір у квартиру. Світлана на неї зла не тримала, але захотіла залишитись жити в селі.

Як ви повелись на місті дочки Світлани? Чи пробачила б Світлана своїх внуків?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector