П’ять років тому наш син привів додому невістку. Степан з Анною прожили у шлюбі щасливо до тих пір, поки син вирішив відправитися на заробітки за кордон. Звісно, вони інколи сперечалися. Але тоді Анна вперше так принципово не погодилась зі Степаном і не захотіла його відпускати. Ми не підтримали дівчину, адже молоді давно хотіли з’їхати з нашої квартири, а заробіток закордоном в декілька разів перевищував тутешній. Якби ми тільки тоді знали що станеться пізніше.
Я досі пам’ятаю той вечір, як вчора. Хтось задзвонив у дверний дзвінок, ми не чекали гостей, та відчинили двері. На порозі стояла Анна з дорожньою сумкою та великим животом. Спершу, ми навіть не знали як почати діалог, а потім дівчина заплакала. Почувши плач, з кімнати вийшов чоловік, щоб глянути на колишню невістку.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Василю Івановичу, мені нікуди йти. Можна я залишусь у вас до родів, а потім одразу ж вийду на роботу?
– Не стій на порозі, проходь, – я допомогла Анні зняти верхній одяг і забрала сумку. – Я напою тебе чаєм і розігрію борщ, роззувайся.
Анна зі Степаном часто сперечалися перед його від’їздом. Ми з батьком не втручалися в їх чвари, але, проживаючи в одній квартирі з молодими, часто ставали свідками крику та образ. Пара збиралася переїхати з нашої квартири й почати все з чистого листа. Саме тому Вісім місяців тому Степан відправився на заробітки закордон. Адже там пропонували заробітну плату набагато вищу, ніж він міг отримати тут. Діти вже навіть відклали гроші на початковий внесок, щоб придбати квартиру в кредит.
Щоправда, Анні ідея з заробітком закордоном зовсім не сподобалась. Дівчина вирішила, що син їде туди не працювати, а розважатися і гуляти, бо йому набридло сімейне життя.
– Валентино Олександрівно, я не хочу відпускати Степана. Досить того, що чоловік моєї подруги Наталі на заробітках закордоном знайшов іншу жінку, створив сім’ю і покинув Наталю.
– Різне в житті буває, але наш син не такий. Я добре знаю свою дитину.
– Ніхто не може мені гарантувати, що все буде добре. Якщо він все ж поїде, я зберу речі й піду звідси.
– Анно, заспокойся, він же старається, щоб заробити вам на квартиру. З тією зарплатою, що йому пропонують, ви дуже швидко придбаєте нову оселю.
– Розумію, – відповіла невістка, – але я краще почекаю ще 2-3 роки на ту квартиру, ніж постійно переживатиму за чоловіка і наш шлюб. Я й не знала що відповісти дівчині. Якби ми лише здогадувалися з чоловіком що трапиться далі.
****
Я подала Анні борщ, заварила чаю. Ми сіли за стіл, і я помітила, що дівчина дуже змарніла за цей час. Очі втратили колишній запал.
– Чому ти не розповіла нам, що вагітна?
– А навіщо?
– Як це? Ми ж не чужі ні тобі, ні дитині.
– Буде онука. По моїх щоках потекли сльози.
– Наш Степан зрадів би. Він дуже хотів дітей.
Анна провела по мені поглядом, повним докору:
– Чому ви не послухали мене? Степан зараз міг би бути тут.
– Звідки ж нам було знати, що таке трапиться? Ми бажали вам лише добра. Ми теж дуже сумуємо за ним.
****
Мимоволі одразу ж нагадався той день. Степан відпрацював три місяці, згідно з контрактом і вже мав повертатися додому. Він зателефонував, сказав яким рейсом прилетить і що викликав таксі. Ми чекали з нетерпінням, стіл вже був накритий. Я метушилася по кухні, поки чоловік поїхав зустрічати сина в аеропорт. І тут раптом задзвонив телефон, повідомили, що в дорозі трапилася трагедія, так сталося, ніхто не винен.
****Якби не підтримка чоловіка, я б не перенесла цієї втрати. Лише його сильне плече допомогло мені триматися.
– То куди ти підеш після народження дитини, Анно?
– Поки не знаю. Думала до тітки, але вона відмовила, коли дізналася про дитину.
– То залишайся в нас. Ми будемо лише раді вам з онукою.
Анна народила прекрасну донечку Софійку. Зараз онуці вже 5 років. Ми досі пригнічені тією трагедією, але витримаємо, бо разом.
Я досі інколи запитую себе, чи винні ми в тому, що сталося?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Думали, світу більше немає чим вас здивувати? Ось 27 фотографій, які доведуть протилежне
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Тест для уважної нареченої: віднайди багатого нареченого
3 важливі стадії розвитку сина! Це має знати кожна мама
Як чужі люди виявилися відданішими і поряднішими від рідних дітей
Ніжний торт “Пташине молоко” без випікання і желатину – покроковий рецепт
Близько 5 років тому вона була заміжня і переживала, що дітей немає до сих пір, а час невблаганно минає. Іра захотіла завагітніти
Спосіб, який допоможе розваритися гороху за 10 хвилин без попереднього замочування
Будиночок гнилий, дах провалився, і паркан ледь тримається – комусь же він знадобився, купили все-таки. – Напевно, недорого купили
Виберіть одне з зображень лотоса, і отримаєте пораду, яку ви зараз потребуєте
В один прекрасний момент про нього згадує його біологічна мати. Вона прийшла вимагати, щоб він її утримував
Дівчинка сиділа на задньому сидінні, а тато з сусідкою її навіть не помітили і пішли прогулятися
– Чудовий хлопчик, Надійка, – говорила бабуся після втечі шанувальника, – але, на жаль – не нашого кола
Я став дорослим чоловіком, але ця історія дуже гріє мені душу. Людська доброта безмежна. Потрібно тільки вміти її проявляти і не соромитися діставати з куточків своєї душі
