Тані було некомфортно у магазині. Хоча Володя написав список та навіть вказав потрібні розміри матеріалів, дівчина все одно хвилювалася, що забула дещо докупити. Не стала телефонувати хлопцеві, тільки написала повідомлення “Я купила дошки. Якщо у вас буде вільна хвилинка, то я буду вдячна за допомогу”. Швидко отримала відповідь “Приїду зранку в суботу, точну годину ще напишу”.
Дівчина дуже хвилювалася. Володя їй одразу сподобався. Високий, білявий, голубі очі й чарівна посмішка. Вирішила почастувати гостя домашнім борщиком – як подяка за допомогу.
– Таню, дякую, але ви ж знаєте, що я люблю помідори. Мама навіть попросила відерце привезти додому.
– Гаразд, почекайте, будь ласка, я одну хвилинку.
Швидко побігла у домашніх капцях на двір. Обирала тільки найкращі помідори, такі рум’яні та великі.
– Дякую. Моя мама вже ваш город всім подругам так нахвалила. А якщо дізнається, що ви ще такі смачні помідори продаєте – то наступного дня у вас біля будинку черга буде, я обіцяю.
– Ну так. Ось думаю, що теплицю треба зробити, щоб урожай був кращий.
Чоловік з’їв всю тарілку борщу, навіть добавки попросив:
– Ох, Таню, я такого смачного борщу ніколи у житті не смакував.
– Годі, звичайний обід. Я таке щодня готую!
– Ви, Таню, просто не дівчина, а справжній скарб!
– Досить, бо так засоромили вже мене.
Того вечора Володя поставив Тані новий паркан та ще й пофарбував його.
– Я до вас наступної суботи знову приїду, поставлю теплицю.
– А можна наступного місяця? Просто у мене зарплата буде, а грошей на нові матеріали ще нема.
– Не хвилюйтеся, у мене на горищі є все необхідне для будівництва. Так що в суботу чекаю відерце смачних помідорів.
Вони попрощалися. Дівчина визирнула з вікна та побачила, як машина Володі виїжджає з двору.
Наступного ранку до неї зателефонували. Дівчина підняла слухавку, хоча номер був незнайомий. Можливо, що це подруги?
– Доброго ранку! Це ви Таня?
– Так. А ви? Просто у мене новий телефон, я ще не всі номери переписала.
– Я від Володі. Це ж у вас він бере смачні помідори?
– Ну так, вчора я йому дала відерце.
– А можна у вас купити декілька кілограмів? Готова сьогодні ввечері до вас прийти.
– Ну так, звісно. Запишіть мою адресу, я вас ближче до 8 чекатиму.
Того дня до неї ледь не щогодини телефонували незнайомі жінки та просили продати помідори. Тоді порахувала гроші – вистачає на нові матеріали для теплиці. Однак, вирішила не поспішати.
Написала до Володимира вже тоді, коли отримала аванс до зарплати. “Доброго дня. Сподіваюся, що ви не передумали. Напишіть, будь ласка, що треба купити для теплиці”.
Як і обіцяв, приїхав у суботу зранку зі всіма інструментами. Аж до ночі чоловік майстрував теплицю, а Таня на кухні стільки смачного наготувала: пиріжки, салат, курочку та ще й тортик спекла.
– Ось, господине, приймайте роботу. А чим це у вас на кухні так смачно пахне?
– Це для вас, сідайте. Ви, мабуть, зголодніли, тому спеціально стільки страв наготувала. А на коридорі вже поставила відерце свіжих помідорів, зранку на грядці зібрала. Для вашої мами тільки найкращі поклала!
Вони разом повечеряли. Володя розповів багато цікавих історій та анекдотів. Таня не хотіла, щоб він їхав геть.
– А вам більше не потрібна моя допомога?
– Здається, що ні. Ви мені стільки доброго у господарстві зробили!
– Шкода. Можливо, ще щось треба?
– Ні, чесно. Не зручно, що ви ось так у вихідний від роботи день до мене приїжджаєте.
– А мені це у радість. Завтра можна до вас заїхати у гості? Помідори допоможу зібрати.
– Ну гаразд.
Ніяково було перед Володею. Хоча, здається, що він просто шукав нагоду знову зустрітися.
Тоді був вечір, Таня збиралася йти спати. Раптом побачила, як на її вулицю заїхала велика машина. З салону вийшла розкішна жінка років 60 на вигляд.
– Здрастуйте. Це ви Тетяна, продаєте помідори?
– Так. Скільки вам треба?
– Ніскілечки. Я мама Володі, Олена Петрівна. Ось, приїхала подивитися, до кого мій син ледь не щодня їздить на допомогу.
Жінка косо глянула на дівчину. Декілька хвилин мовчала та скривилася, немов лимон проковтнула. Мама Володі виглядала досить гарно – дороге пальто, капелюшок та туфлі. Про такі речі Таня могла тільки мріяти.
– Він просто працює на будівництві. А у мене паркан зламався й треба було теплицю зробити. Тому він до мене приїжджав додому.
– Працює? Дорогенька, він власник великої будівельної фірми! Помідори у вас дійсно смачні, але ось ви.. Ох, краще я поїду додому.
Пані Олена розвернулася, голосно грюкнула дверима та поїхала геть. Тої ночі дівчина не могла заснути. Кричала й гірко плакала. Чому Володя їй брехав? Вона ж його так кохала.
Зранку почула, як хтось відчинив двері. На порозі стояв Володя.
– Привіт. Я тебе не розбудив?
– Ні. Чому прийшов? Їдь на свою роботу! Я не хочу тебе навіть бачити, ти підлий брехун!
– Таню, я не розумію тебе. Що трапилося?
– Твоя мама приїжджала до мене вчора та все розповіла!
– Будь ласка, вибач. Я не знав, що стара утне таку дурницю. Я боявся тобі розповідати про роботу. Хвилювався, що не будеш зі мною зустрічатися. Думав, що ти вважатимеш мене зарозумілим та пихатим багачем. А я так кохаю тебе. І ти так смачно готуєш.
І тоді Володя став на одне коліно та дістав з кишені обручку:
– Будь моєю дружиною.
– А твоя мама?
– Байдуже. Я дорослий чоловік та сам вирішую, з ким мені жити. Ще з першого погляду у тебе закохався. Ти така щира, ніжна, справжня! Щоразу чекав, коли ти мені напишеш. Щоразу вигадував ночі причини для ремонту, але насправді хотів тебе ще раз побачити.
Того вечора Володя залишився у Тані ночувати. А зранку поїхали знайомитися з мамою. Так сказати, друга спроба. Пані Олена сиділа на диванчику біля будинку й читала газету. Навколо був великий сад, басейн та новесенька іномарка.
– Мамо, це Таня – моя наречена.
– Ну нарешті. Я вже скільки днів чекала, щоб зустрітися з нею.
– Ти зараз так жартуєш?
– Ні. Я тоді спеціально поїхала до неї додому. Вибач, якщо я себе нахабно поводила. Люблю провокувати людей. А ти дуже хороша та красива дівчина. Дуже рада, що Володя обрав саме тебе.
Молодята переїхали до будинку Тетяни, адже там було все її господарство. Паралельно готувалися до весілля, вже обрали сукню та ресторан. Однак, Володя збудував для нареченої нову теплицю, ще більшу за попередню. Правда, вже біля свого будинку, щоб вони там все-таки жили. То був триповерховий будинок з окремою літньою кухнею, банею, гаражем та терасою для відпочинку. Дівчина раділа, що тепер у неї є така родина. Навіть свекруха інколи називала її не по імені, а донею.
Одного дня дівчина поралася на городі та побачила, як на подвір’я зайшла незнайома жінка. Здається, що це був новий покупець.
– Вітаю. Ви за помідорами?
– А вас звати Таня, так?
– Вірно. То скільки вам треба? Якраз ось зібрала відерце, у мене дешево. Всі нахвалюють.
– Таню, я не за овочами прийшла. А до тебе… Впізнаєш мене?
Це була мама. Її рідна мама, яка покинула донечку багато років тому. За Танею доглядав батько й старенька бабуся.
– Чому ти прийшла саме зараз? Невже згадала про мене?
– Доню, ти ж моя кровинка рідна! Єдина розрада у житті!
– Де ти була, коли батька й бабусі не стало? Навіть на день народження до мене не телефонувала!
– Вони заборонили. Казали, щоб я навіть не сміла наближатися до будинку. Зрозумій, це бабуся прогнала мене геть!
– Припини. Я знаю, що бабуся була чудовою жінкою. Вона б нізащо в житті такого не зробила.
– Вона ненавиділа мене. Намовляла твого батька на розлучення. А він дорікав, що без нього я ніхто. Та він навіть на мене руку підіймав.
– Годі. Я не хочу слухати цю бридку брехню від тебе. Не хочу! – дівчина так розмахувала руками, що розбила фарфорову лялечку, яку колись їй подарували на день народження.
– А доведеться. Я твоя мати. У мене ні квартири, ні роботи, нічогісінько! Я турбувалася про тебе, коли ти ще навіть ходити не могла! Так що закрий свого рота негайно! Чуєш? Я тут залишаюся, хата належить мені!
До кімнати забіг Володя, він почув, як незнайомка кричала.
– Ану забирайтеся геть! Я зараз поліцію викличу!
Старенька розвернулася, бурмотіла різні прокльони під носа. А Таня сіла на стілець та гірко заплакала.
– Тетянко, кохана. Я поруч, не хвилюйся.
– Це була моя мама. Вона… Вона тільки зараз прийшла до мене та казала, що це її хата. Ще стільки огидного розказала про тата й бабусю.
– Я зараз заберу всі твої речі. Сьогодні ти переночуєш у мене. А завтра рано я зателефоную до служби охорони, вона поставлять сигналізацію. Обіцяю, що тебе ніхто не образить. Я буду тебе оберігати. Лялечку я полагоджу.
Мама Тані, Валентина Ігорівна, подала на доньку до суду, мовляв, вона має турбуватися про стареньку. Дівчина погодилася віддати їй хату, а сама переїхала жити до Володі. Тільки через місяць на місті будинку нічого не було. Пані Валентина ніде не працювала, щодня до неї заходили місцеві алкоголіки. Вони тоді так напилися, що забули про ввімкнену газову плиту. Сталася велика пожежа. На жаль, нікого не змогли врятувати.
На шафці біля ліжка молодят стояла фарфорова лялечка. Та сама. Щоразу Таня дивилася на неї та згадувала той вечір. Однак, не через матір. Тоді вона зрозуміла, що Володя – її доля. Завжди прийде на допомогу та підтримає. Зараз лялечкою грається їх донечка Маринка.
А ви б змогли пробачити матері такий вчинок? Дали б жінці другий шанс?
