Був переддень Нового року. Ми з чоловіком мали купати сина і я якраз пішла у його кімнату. Несподівано, я впала. Чоловік злякався і вирішив везти мене у лікарню. Після того як ми повернулися, чоловік почав звинувачувати мене у зраді. Я намагалася довести йому, що це не так. Тоді, він вирішив поїхати у лікарню. Я бачила, що він вірить, що я не зраджувала, але всередині, він все ж вагався.
Одружилися ми з ним рано і одразу ж вирішили народжувати дитину. Гроші у нас були, тому що обоє мали доволі хорошу та престижну роботу. Квартиру чоловік купив ще до весілля.
Ми намагалися завагітніти протягом 4 років, але нічого так і не виходило. Тоді, я вирішила піти до лікаря на обстеження.
Я здавала купу аналізів і за декілька місяців прийшов результат. Лікар сказав, що я абсолютно здорова. Тоді, прийшов час відправляти на обстеження чоловіка. Звичайно, він погодився не одразу, але дитину нам хотілося сильно, тому врешті решт, він на це наважився.
І ось, настав день, коли йому мали повідомити результати. Того дня він дуже довго не повертався додому, я навіть почала нервувати. Але він все ж з’явився. Він був сам не свій. Навіть трішки роздратований.
– Ти де був? Чому не відповідав на дзвінки?
– Не хотів тебе засмучувати. Аналізи готові. Я не можу мати дітей…
Лікар пропонував нам ЕКО, але ми вирішили, що це не варіант. Тоді, я запропонувала чоловікові усиновити дитину. Він погодився, але не одразу.
Щоб ніхто не дізнався про всиновлення, ми вирішили поїхати з міста на 6 місяців. За цей час ми встигли підготувати всі необхідні документи. І ось, пролунав довгоочікуваний дзвінок, нам подзвонили з лікарні і сказали, щоб ми приїхали. Було 2 дитини на всиновлення.
Коли ми стояли у коридорі лікарні, акушерка винесла нам хлопчика. Він солодко спав і я просто не змогла не притиснути його до себе. Тоді акушерка сказала, що зараз винесе іншу дитину, але чоловік зупинив її. Ми вирішили брати цього хлопчика.
Так у нас з’явився Богданчик. Додому ми повернулися уже з ним. Я пішла у декрет, а чоловік продовжував працювати.
З того часу минуло декілька місяців і сталася ця незрозуміла ситуація. Лікар сказав чоловікові, що таке можливо під час токсикозу. Саме тому він і подумав, що я йому зрадила, але це не так. Тоді, він зібрався і знову поїхав до лікарні.
Він знову почав здавати усі аналізи, аби перевірити діагноз. Минуло декілька днів і лікарі вже отримали результат.
– Але хіба це можливо? Ви ж самі сказали, що я не можу мати дітей.
– Буду відвертим, я поки не можу дати вам відповідь. Нам треба краще вас обстежити.
Повернувся він з величезним букетом червоних троянд та золотою підвіскою. Він ще довго просив у мене пробачення за свої сумніви. У результаті, зараз, ми щасливі батьки 3-річного Богданчика та 1,5-річної Василинки.
До речі, я вагітна вдруге. Лікарі так і не змогли пояснити як таке могло трапитися.
А що б ви подумали на місці чоловіка?
