Це трапилося багато років тому. Я тоді вирішила купити нову квартиру. Але коштів мені не вистачало. Часу та можливості наскладати ще більше не було, тож я пішла ва-банк. Я завжди знала, що мій брат – дуже економна людина. Гроші складати він точно вмів. У нього завжди на все вистачало та ще й “на чорний день” було. Кредити він принципово не брав. Навіть на хороше авто наскладав самотужки.Тому того разу я також звернулася до нього за допомогою.
Він жив зі своєю дружиною у власній квартирі. Вона дісталася невістці у спадок. Грандіозних покупок вони робити найближчим часом не збиралися, а отже й могли позичити трохи заощаджень.
Брат довго мнувся. Шукав відмовки. Обіцяв подумати. Але потім його дружина наполягла. Сказала, що сестрі потрібна допомога. Невістка завжди була зі мною у хороших стосунках, тому я навіть не здивувалася, коли почула, що вона просить за мене.
Я пообіцяла, що скоро віддам усе до копійки. Навіть розписку написала. Братові від того полегшало. Погодився на такий договір.
Тоді я придбала власне житло і взялася заробляти, щоб віддати борг. Спочатку робила це сама, а потім одружилася і допомагати мені почав чоловік. Останні тисячі припали якраз на період мого декрету. Чимало коштів паралельно йшло на дитину. Це був один із найважчих періодів, але ми впоралися.
Виплативши все до копійки, я нарешті вирішила з’їздити до братової сім’ї на гостину вже вільною від боргів людиною. Зібрала чоловіка та дитину, купила тортик і ми почали до його домівки.
Але те, що я почула там, шокувало мене до глибини душі.
Виявилося, що після 14 років спільного шлюбі мій брат раптом вирішив розлучитися з дружиною. І пішов до іншої.
Втім, це лише початок. За умовою нашого старого договору квартира, яку я придбала для себе, була записана на брата. Він повинен був переписати її на мене, як тільки я виплачу весь борг. Поки документи ще були оформлені на нього, тож хитрий чоловік вирішив тим скористатися. Мені він заявив, що забирає квартиру собі. І його не цікавить, кому і для чого вона була куплена.
Я до останнього не вірила у таку братову підлість. Чекала, що він одумається. Але марно.
Половину суми чоловік завіз мені й сказав забиратися з квартири. Дозволив вивезти тільки речі та деякі меблі. Усе решта залишалося йому та його новій дружині.
Так я із сім’єю знову лишилася без даху над головою. Сума, що була в мене на руках, виявилася аж надто мізерною, щоб думати про купівлю нового житла, тому я з чоловіком та донею попросилася в материнський дім.
Мама мене, звичайно ж, прихистила. Але ніяк не могла зрозуміти вчинок мого брата. А потім злісно сказала, що все своє майно цілком перепише на мене, а йому не дістанеться нічого.
Ненька була неймовірно зла на нього. І я, повірте, також.
– Буде і тобі власна квартира. А йому нічого не залишитися. Він своє вже схопив!
Але найбільше у всій цій історії я вдячна колишній дружині брата. Вона відсудила в чоловіка частину моєї квартири, бо придбана та була за спільні гроші, і віддала мені ту частину грошей. Сказала, що мені кошти зараз потрібніші.
Ось так чужі люди часом людяніші за рідних.
А які майнові історії в межах однієї сім’ї доводилося чути Вам?
Чи варте це такого розбрату?
