Мабуть, усі уже знають про Чорнобильську аварію на АЕС у 1986 році, тому не буду розповідати про неї.
Краще скажу, що я знайшов на тій території..
З недавній пір Чорнобиль став досить таки туристичним місцем. Чимало людей щодня навідуються у зону відчуження. Вони хочуть побачити, що ж там такого..
Та поки всі їдуть у центр Прип’яті, упускають можливість побачити не менш цікаві місця. Наприклад, закинуті села, зі старими будиночками. Там теж своя історія..
На Лівому березі річки Прип’ять є село, що називається Красно. Дуже спокійне місце. Там майже не буває туристів, бо ці місця відомі для обмежено кола людей.
Деякі будинки і досі придатні для життя. Трішки привести до ладу – і заселяйся хоч сьогодні.
В один з таких я якось і потрапив.
Над входом до нього висів букет штучних квітів. Хто його там залишив? Не знаю. Можливо, туристи, а можливо, колишні господарі.
Всередині будинку – все догори дригом.
Проте збереглось багато тогочасних речей. Навіть дерев’яні шафи і столи не прогнили досі. Залізо не почало іржавіти. Дивно..
У середині кожної хати в селі стояла піч.
Тому ці хати – хороший привал для мандрівників. Вони з легкістю можуть напалити у будинку і погрітись.
Тут було дуже багато жіночих речей. З цього слід зробити висновок, що жила жінка і маленька дівчинка. Оскільки я знайшов чимало іграшкових ляльок.
Дівчинку, яка тут жила,звалди Рая. На підлозі валялось безліч зошитів підписаних цим іменем і листівок відправлених їй родичами.
Один з таких листів потрапив мені до рук. Я не хотів його відкривати, бо не люблю читати чуже. Та рука сама потяглась його розкривати.
“Привіт з Прип’яті. Здрастуй, дорога Рая. Лист твій отримав, але відповідь даю не відразу, оскільки після тренувань приходжу дуже втомлений. Та й писати не охота, за це мене вибач. Толик з Васею мені все передали, і я не знаю, як ти могла подумати про мене таке. І не думай більше такого, крім тебе у мене більше нікого немає. Більше не знаю про що писати. Ти більше питай мене про щось”.
З іншої сторони листка теж було щось написано. Але я більше не міг читати. Я згорнув лист, запхав назад у конверт і вийшов з дому.
В мене було дивне відчуття, що я покопирсався у спідній білизні цих людей.
Ніколи не думав, що звичайний лист може викликати у мене стільки емоцій. Мені стало сумно, як я подумав, що Рая і відправник листа після евакуації могли так і не побачитись. А це був останній, отриманий від нього лист.
Якщо хлопець ходив на тренування, очевидно, був пожежником, або військовим.
Можливо, він був у перших рядах, коли гасив пожежу..
Усі ці та інші думки почали лізти мені у голову.
Після цього моменту я чужих листів не читаю. Мені важко проживати їх. Я одразу відчуваю стан, емоції, настрій тих людей. На мене нападає туга і якась депресія.
А ви читали чужі листи? Відчували щось подібне?
