Важко уявити, що відчувають діти, які опиняються у дитбудинку. Причини, через які вони туди потрапляють бувають дуже різні.
Марко, Сашко і наймолодша Надійка жили у цілком благополучній сім’ї. Сини ходили у дитсадок, а донечка в цей час була вдома з мамою.
Сім’я жила у квартирі. Сусідці знизу їхня гучна вечірка не прийшла до вподоби. Уже о дев’ятій вечора вона почала стукати і говорити, що викличе поліцейських.
– Скільки ви ще будете шуміти? Закінчуйте гулянку і розходьтеся по домах, бо я зателефоную в поліцію.
Гості вирішили не сперечатись із жінкою. Почали поводитись тихо. Грали в настільні ігри.
Сусідка ніяк не могла заспокоїтись і періодично заходила перевіряти обстановку.
Зранку сім’ю розбудив дзвінок у двері. Зайшов інспектор зі служби опіки дітей. Забрав малюків і повіз їх у лікарню, навіть не став розбиратись у всій ситуації.
Лікарі оглянули дітей, вони були повністю здорові, чисті і доглянуті. Проте сусідка доводила, що вони з неблагополучної сім’ї. Після обстеження дітей відправили у дитбудинок.
Батьки майже три місяці намагались довести, що у них нормальна сім’я і повернути своїх дітей.
Органи опіки, які приходили до них бачили, що умови для дітей хороші, жалітись немає на що. Вони розуміли, що даремно повірили словами сусідки і повернули дітей батькам.
Сім’я вирішила переїхати жити в інший район. Аби сусідка не змогла знову забрати від них дітей. Проте бажання святкувати вечірки у квартирі зникло назавжди, тому їдуть на бази відпочинку.
На вашу думку, реально вжитись із такими сусідами? Чи краще вжити конкретних методів, як ця сім’я, і переїхати?
