Так склалось, що наші майбутні свекри жили поруч з нами, одразу у сусідньому будинку. За декілька тижнів до весілля я вирішила заглянути до них. Потрібно було обговорити усі деталі і не влагоджені питання.
Наші діти вчились в одному класі, після школи разом вступили в один університет. Весь час поруч були, от і закрутилось. Сергій на третьому курсі перевівся на заочну форму навчання і влаштувався на роботу. Нещодавно ми дізнались, що Катруся вагітна. Вирішили робити весілля, поки живота ще не було так видно. Дуже пишне весілля за такий короткий термін зробити ми не могли, але на скромне святкування з найближчими друзями та родичами вистачало.
Попри паркан у сватів росли густо насаджені вишні. Тому, коли я підходила вони мене не побачили. Проте я добре їх почула:
– А якщо дитя не буде схоже ні на Сергія, ні на Катю? Якщо він про щось почне здогадуватись? Що тоді? – сказав свекор.
– Олежику, зрозумій, нам не варто туди лізти. Вони діти дорослі – самі розберуться. А нам краще забути те, що я почула. Вони все ж таки кохають один одного. Вже скільки років разом! Одна її помилка не повинна завадити їхньому щастю. Та й хіба діти можуть бути помилками? – відповіла йому дружина.
Я не повірила у сказане. Повернулась назад додому, аже забула, що йшла туди з певною ціллю.
Сваха прибігла до мене ввечері і запропонувала велику суму грошей за мовчання. Виявилось, вона мене побачила.
– Люся, ти ж розумієш, що так ми зробимо тільки гірше для наших дітей? Все ж чудово. Зараз одружаться, дитину будуть виховувати, потім ще одну народять. Не варто псувати їхнє життя – лила мед мені у вуха мама Каті.
Після цих слів вона витягла на стіл двадцять тисяч доларів! Я не знаю чи можна вважати мене негідницею, але їх взяла. За ці гроші ми змогли зробити дітям шикарне весілля. Зараз я уже доробляю ремонт вдома моєї бабці. Вона вже давно померла і ділянка з домом пустувала. Тому ми вирішили облаштувати дітям житло.
Та головною причиною через яку я взяла ті гроші був наш молодший син, який потребував постійного лікування. Наша сім’я витрачала багато речей на ліки, які були необхідні для нього щодня.
Чоловіку я не розповіла звідки у мене такі надходження. Сказала, що сестра з Іспанії переслала. Можливо, мій вчинок підлий, але він був задля сім’ї. Я не витратила ні копійки на себе.
Я уявлення не маю, що саме за історія з дитиною і Катрею відбулась, але я знаю, що вона хороша дівчина і мій син її безмежно кохає. Я щодня молюсь Боргу за їхнє щастя.
Цей секрет я збираюсь зберігати і далі. Свого внука буду любити, як рідного. І різниці ніякої робити не буду. Чужих дітей не буває, чи не так?
Як ви гадаєте, чи можна виправдати вчинок матері? А свахи?
