Я працюю на дуже важкій та небезпечній роботі. Не завжди, повірте, мені за це дякують. Зате прокльонів і лайок у спину щодня чую чимало. Йдеться про поліцію.
Але, окрім невдячної служби, маю цілком щасливий шлюб. Ми з дружиною уже понад 5 років разом.
Вона в мене ніколи не працювала. Я заробляю достатньо. Нам обом вистачає. Ми навіть дачу купили, щоб і власні продукти мати, і мати, куди влітку на відпочинок з’їздити. А після того жінка вирішила, що таки влаштується на роботу. По професії.
Вакансії перебирала довго. Абикуди не піде. А потім з того боку ніхто не відгукувався. Але якось натрапила на посаду бухгалтера. Робота не надто важка. Офісна. З документиками працювати. Думав, що якраз для неї підійде. Ще й ходити далеко не треба – кілька хвилин від дому пішки.
І з роботи дружина поверталася швидше. Отже, часу ще й на дім вистачати мало б. Мене таке цілком влаштовувало. І їй, здається, подобалося. Я ж був переконаний, що моя кохана і гроші в дім приносити буде, і відволікатися від рутини, а потім ще й зі смачною вечерею мене зустрічатиме. Зрештою, ми обоє із самого початку так планували.
Але про це згодом.
Після співбесіди жінка пішла на свій перший у житті робочий день. Повернулася пізно. Ні крапельки не втомлена. Навпаки така посміхнена та радісна. Розповіла, що її утвердили на місце й тепер вона у нас також трудівниця.
Наступного дня був вівторок. Я тоді мав вихідний, а дружина помчала до свого офісу. Я вирішив взятися за побутові дрібниці. Ввечері зустрів кохану і був невимовно щасливий бачити її задоволене обличчя. Багато вона не розповідала. Сказала тільки, що втомилася і хоче спати.
Слід зауважити, що до цього жінка завжди зустрічала мене після змін. Накривала на стіл. Цікавилася, як справи на роботі, як я почуваюся. А опісля ми ще довго сиділи на кухні й балакали про життя.
Зараз же все так сильно закрутилося, що я навіть не встиг отямитися, як сім’я, у якій я перебував, більше не була схожою на мою. Грошей у нас, звичайно, побільшало. А ось стосунки погіршилися. Така тому ціна – скажете ви. Але чи було воно того варте?
Закинутими тепер виявилися господарські справи. Себто побут.
Я почувався некомфортно. Тепер доводилося повертатися у неприбраний дім і їсти те, що знайдеш у холодильнику. У будинку навіть затишок зник. Колись цими питаннями займалася дружина. А тепер вона втомлювалася на роботу. Спочатку всі обов’язки на себе взяв я: готував вечерю, прав, прибирав.
Натомість дружина, яка й надалі поверталася з роботи швидше, ніж я, лежала на ліку. Бідкалася, як їй важко працюється і просила мене зварити чогось смачненького. На цьому фоні ми почали конфліктувати.
Кілька разів я запитував, чому вона не доглядає за будинком. Що їй заважає? А вона мені: “Втомилася”.
Зараз наш будинок більше схожий на закинуте приміщення, куди ми приходимо тільки, щоб переночувати. Немає сімейного тепла. А про затишок взагалі мовчу.
Одного вечора у мене здали нерви. У нас із дружиною мала відбутися серйозна розмова. Так більше тривати не могло.
Скільки б я не запитував, чому в будинку так брудно, а каструлі на кухні пусті, жінка розводила руками і знову повторювала, що вона працює. А це втомлює. Говорила це з таким докором, наче я був безробітним і ніколи не знав, що означає працювати.
Я їй нагадав, що працюю у поліції, а вона просиджує зранку і до самого вечора в офісі. Невже це можна порівнювати? Безумовно, моя праця була куди важкою, але я їй на це ніколи не жалівся.
Жінка тільки відмахувалася. З часом дім і взагалі став мені чужим. Мені так і не вдалося довести дружині, атмосфера у сім’ї має стояти на першому місці. Будинок повинен бути важливішим, ніж якась робота. Ми заможні люди. І до того якось жили.
Зараз ми думаємо над її звільненням. А що буде далі, побачимо.
Хто забезпечує Вашу сім’ю?
А хто доглядає за домом і дітьми?
Як правильно розділити обов’язки у сім’ї, щоб не образити нікого й не втратити домашній затишок?
