Подруга переконувала мене, що маючи достаток, можна собі забезпечити безтурботну старість і не потрібно покладатися на подяку дітей і онуків

Нещодавно моя подруга дитинства, яка вже давно живе і працює в Італії, повернулася на батьківщину і запропонувала мені зустрітися. Я дуже зраділа, коли вона мені зателефонувала, адже ми не бачилися вже дуже давно.

З Тамарою ми познайомилися ще в університеті і відтоді ми були нерозлучні. Після випускного кожна з нас пішла своєю дорогою. Тамара поїхала за кордон до мами, там вийшла заміж і влаштувала своє життя.

Я залишилася в нашому рідному місті, зустріла кохання свого життя. Ми одружилися, скоро у нас народилися двійнята. Я займалася дітьми і домом, паралельно встигала працювати. Спочатку було важко, але з роками ставало все легше. Зараз діти вже дорослі, у них є свої сім’ї. Ми з чоловіком побудували будинок за містом і перебралися туди, а діти часто нам привозять наших чудових онуків на вихідні. Їх у нас четверо.

Наша з Тамарою зустріч пройшла дуже тепло і душевно. Ми багато говорили, розповідали кожна про своє життя. Як виявилося, зараз Тамара розлучена і насолоджується життям наодинці з собою. Вона тричі виходила заміж, але дітей так і не наважилася народити. Вона постійно повторювала, що хоче жити заради себе і собі на втіху. Спочатку я не розуміла такої позиції, тому що дивлячись на фото своїх дітей і онуків в телефоні розуміла, що саме вони є сенсом мого життя. Я не розуміла Тамару, не розуміла як можна прожити все життя для себе коханої … Та, вона вільна і незалежна, вона має право робити те, що душа забажає. Але як можна прожити без теплих сімейних вечорів, кому дарувати всю свою любов і турботу?

В ході нашої душевної бесіди Тамара зізналася, що вона хотіла дітей, але ніколи не вірила в їх подяку і відданість стосовно батьків, тому, так і не наважилася народити.

Її життя було сповнене пригод, подорожей і яскравих емоцій. Вона показувала тисячі фотографій з різних куточків світу, а у мене в мобільному крім фото онуків і села не було більше нічого. В її житті на першому місці завжди були матеріальні цінності і внутрішня свобода, а не духовні речі і її не можна звинувачувати в цьому, адже, це її вибір.

Подруга переконувала мене, що маючи достаток, можна собі забезпечити безтурботну старість і не потрібно покладатися на подяку дітей і онуків. Потрібно бути самостійною і самодостатньою.

Чим більше ми з нею говорили, тим більше я розуміла, що Тамару дійсно нема за що засуджувати. Вона задоволена своїм життям і не шкодує про свій вибір і це найголовніше!

А що ви думаєте про таку життєву позицію Тамари?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector