Ми з подругою вирішили разом святкувати наші ювілеї. Нам виповнилось по 60 років. Почали бажати одна одній багато приємних речей. І якось їй спало на думку, що було б добре почати жити разом, а одну із квартир здавати в оренду і мати хоч якісь гроші. Я подумала, що це дійсно хороша ідея, адже часи нелегкі та і веселіше буде разом, як-не-як.
Я вже подумала, що витрати ми поділимо разом, а якщо хтось захворіє, то будемо допомагати одна одній.
Ми обоє були без чоловіків, а в такому віці тим більше ні з ким не познайомишся. Так склалося, що ми обоє не мали дітей. А родичів практично не залишилось. І пенсія маленька. Я пригадала, як ми жили разом, коли були студентами. Весело тоді було. А коли влаштувалися на роботи, то обом було не зручно добиратися і ми поміняли житло. А з часом і власні квартири виплатили.
Наступним питання постало у чию квартиру хто переїжджатиме. Ми обоє хотіли, щоб наші квартири залишались у хорошому стані. Але я думала, що якщо дозволю їй жити в себе, то вона потім вилізе на голову зі своїми примхами. А подруга не хотіла, щоб усі мої речі забили вільне місце у її домі. Тим більше шафа у неї була одна, а я не збиралась складати одяг на стілець. Зійшлися на думці, що будемо знімати гараж, адже туди поміститься все, що завгодно.
А потім вона мене ніби не слухала. Ставила свої умови й все. Я ж хотіла, щоб ми не сварилися і вирішила підлаштуватися під неї. Виявилось. ми їмо надто різну їжу. Але я подумала, що це ще не найстрашніше. Найгіршим було те, що вона любила засинати під гучно ввімкнений телевізор, тоді як я потребувала цілковитої тиші.
Через ці всі розбіжності ми добряче посварилися. Деякий час подруга навіть ненавиділа мене. Я всіляко намагалася пояснити їй, що ми не зможемо разом прижитися. Краще ходити один до одного в гості, як було до того і більше не скандалити. Так буде краще для всіх. І вона погодилась. Головне, що це вчасно зупинилось і ми не втратили нашої дружби.
А як би ви чинили?
