Якось я вирішила перебрати старі речі своєї доні. Їй зараз чотири рочки. Серед гори одягу знайшла і той, з якого дитина вже давно виросла. Він тільки місце займав. Вирішила, що залишати їх у себе сенсу не має. Вдруге завагітніти вже не зможу. Перші пологи виявилися дуже важкими та не залишили мені надії на народження ще одного малюка.
Спершу хотіла поділитися з ріднею. А потім згадала, що у всіх дітки вже давно дорослі. Викидати також не мала бажання. Усе ж таки хороші речі. Доня носила їх не дуже довго, бо росла, мов на дріжджах. Тому я порадилася з чоловіком і виклала оголошення у різноманітні групи в соціальних мережах. Готова була роздати це все майже задарма. Ну, за якісь солодощі максимум. Бо одяг не був новим та й нові малята також із нього скоро виростуть. Але й за просто так теж не годиться. Колись я на це все витратила чималі гроші.
Тому, понадіявшись на розуміння та совісність людей, я все ж таки сфотографувала одяг і опублікувала пости. Вказала мінімальну ціну. Чисто символічну.
Не минуло й доби, як мені постійно почали надзвонювати та писати на всі месенджери, у яких я тільки була. Жінки різного віку жалілися мені на різноманітні проблеми та випрошували віддати їм усі речі безоплатно. Я нагадувала їм, що вказала в оголошенні ціну і змінювати думку не збиралася. Але наглості мам не було меж. Одна із них навіть просила задарма привезти їй одяг, хоча й жила в іншому кінці міста.
Врешті-решт домовилася з однією жінкою віддати їй ту одежину. Домовилися зустрітись на певний час та у певному місці. Я чекала на неї дуже довго. Але ніхто мені назустріч так і не прийшов. Потім та горе-мама набрала мене і перепросила. Сказала, що з’явилися невідкладні справи. Ми перенесли зустріч ще на один день. Але й наступного дня я даремно виходила з дому.
Тож я вирішила, що жінці речі не дуже й потрібні, якщо вона по них не приходить.
Згодом я списалася з жінкою. Вона була у віці, тому я спочатку навіть не зрозуміла, чому та мені написала. Виявилося, що вона хотіла придбати речі для своєї внучки. Жила вона через декілька будинків від мене. Тому я вирішила віддати все старенькій. Від першої дами звісток не було і я з чистою совістю вирушила назустріч новій знайомій.
Бабуся йшла мені назустріч з не менш великими пакунками. На знак вдячності та віддала мені багато банок соління та свіжих фруктів. Спочатку мені аж ніяково стало. Не хотіла нічого брати у неї. Але жінка наполягала.
Так речі моєї доньки потрапили до рук хорошої людини.
З тією пані ми домовилися, що згодом зустрінемося ще раз і я знову віддам їй одяг доні, який виявиться зайвим у моєму домі.
Через декілька днів мене передзвонила та сама мати, яка ніяк не могла наважитися на зустріч зі мною. Спочатку просила перенести її знову, а коли дізналася, що речей більше немає, ще довго обурювалася, як я могла так вчинити.
Але ж хіба я зробила щось не так? Доки одні думають, інші діють.
Чи вважаєте Ви прийнятним брати дитячі речі в чужих людей?
Доводилося займатися обміном/продажем речей самостійно?
