Пам’ятаю, що у дитинстві батьків не цікавили мої інтереси та хобі. Адже я дитина і в мене нема права на власну думку! Наприклад, не могла погуляти з подругами чи піти на танці у суботу, бо постійно підлаштовувалася під справи старих. Як тільки у мене з’являлася вільна від навчання хвилинка – придумували нову роботу. Ми жили у селі, тому я мала багато обов’язків по господарстві.
Всією душею не любила літо. Думаєте, що я якась дивна? Насправді школа була моїм рятувальним колом від батьків. Тому замість того, щоб ходити на річку, засмагати на сонечку чи навіть відпочивати від навчання, я була заклопотана по самі вуха. О 6 ранку підйом – погодувати курей, корову подоїти, посапати на городі грядки від бур’янів, помити вдома підлогу та вікна. Не було навіть вільної хвилинки, щоб просто посидіти та склянку води випити. Заздрила дітям, які живуть у місті, адже їм про такі турботи, як у мене, годі було й думати!
Я вчилася старанно у школі. Часто їздила на олімпіади та займала призові місця. Одного разу мені навіть пропонували безкоштовно поїхати у літній англомовний табір, мовляв, цю поїздку організовує директор для найкращих учнів школи. Але батьки навіть нічого не хотіли чути! Адже як це я так поїду відпочивати та покину все господарство! Вперше закордон на море я поїхала зі своїм чоловіком, коли у нас був медовий місяць, а мені тоді лиш 23 виповнилося!
Зараз ми у шлюбі вже 20 років, у нас єдиний син Михайло. Я пам’ятала, яким “цікавим” у мене було дитинство та не хотіла, щоб хлопчик проміняв друзів та футбол на город та корів. Тому дозволяла йому гуляти скільки душа забажає. Тільки от батьки не розуміли такого виховання:
– Ти його вже геть чисто розпестила! Ким він виросте?! – дорікала мені мама через телефон.
– Не дорослий хлопець, а справжній дармоїд! – кричав тато.
Часто ображаються, що ми не хочемо онука привезти у село на вихідні. Ага, я знаю, що на нього чекає. Та й син не горить бажанням з ранку до ночі сидіти на городі, коли в місті стільки цікавого. Щодня їздить з друзями на річку, чи грає у футбол на стадіоні або ж просто гуляють у парку. Мій чоловік не проти таких розваг, адже дитинство буває раз в житті!
До речі, все те, що батьки казали про Михайла – брехня. Він вміє за собою посуд помити, сміття виносить та інколи готує нам з чоловіком вечерю, коли ми втомлені приходимо з роботи. Просто його ніхто не змушує через силу все робити. Він розумний та знає, що треба нам допомагати, тому ми й поділили у родині між собою хатні обов’язки. Та і на дачу до свекрів любить приїжджати та допомагає, бо його про це ввічливо попросили.
Ось вже й літо у самому розпалі, а син жодного разу не поїхав у село до моїх батьків. Адже він втомився після школи та хоче відпочити, а не танцювати на городі з сапою. Щоразу телефонують до мене з одним питанням “Коли вже нарешті онук приїде?!”. Спершу я придумувала різні відмовки. Але згодом сказала правду:
– Мамо, я знаю, як ви його сильно чекаєте у “гості”. Але він не хоче їхати, бо там одразу, як тільки поріг переступить – то ви йому сапу в руки й пішов на город!
– А хто ж нам допоможе, як не внук рідний? У нас так багато робити!
– Якщо багато роботи, то здихайтеся її! Продайте корову та свиней, ви вже не молоді. Та й за ними догляд потрібний, а у вас ще город є!
Однак, батьки навідріз відмовляються слухати всі мої аргументи. Адже на їх думку, це просто неповага до рідних дідуся й бабусі! Ще й кажуть, що я погана мати, раз у мене такий лінивий син! Вони досі не можуть зрозуміти, що внук – це в першу чергу дитина, у якої є власна думка, інтереси та друзі, а не безкоштовна допомога на городі. Сумно, що у нас в родині така ситуація. Вже й не знаю, які слова підібрати, щоб мене нарешті почули? Розумію, що це мої батьки, які вже старенькі, але якщо чесно, то вже й сама не хочу їхати до них у село.
Чи погоджуєтеся ви з думкою героїні нашої історії?
